Питання до екзамену з курсу «Дитяча література з основами культури і техніки мовлення»

1.       Охарактеризуйте педагогічну і виховну функцію дитячої літератури, її роль у формуванні національної самосвідомості та характеру дитини.

Через читання дитячої літератури відбувається формування первинного уявлення про прекрасне, про мистецькі жанри та напрямки, відчуття краси поетичного чи прозового твору; на поглиблене вивчення мистецтва, художньої літератури, фольклору; на стимулювання власної творчості дитини, національних поглядів

Протягом багатьох століть книги були каталізатором суспільного руху, накопичувачем досвіду пращурів, сталевим стержнем цивілізацій. Всі поціновували книги як джерело знань та засіб їх передачі. Видатні люди минулого знали, який вплив має книга на людську свідомість, як вона може скеровувати долі народів, держав, окремих особистостей. Цей вплив простягається на континентах, триває століттями.

Щодо дитячої літератури, то її роль у сфері естетичного виховання передбачає своєрідний синтез педагогічної, освітньої, культурної та самоосвітньої діяльності дітей і підлітків.

У кожен історичний період функцію естетичного вдосконалення особистості було особливим чином покладено на конкретні види мистецтва. У добу античності її виконували література і театр, в епоху середньовіччя – архітектура і поезія, Відродження асоціювалося з живописом та скульптурою, Новий час – з музикою та театром. На перетині ХІХ-ХХ століть виник кінематограф (синтетичний вид мистецтва), який перебрав на себе роль найефективнішого засобу естетичного виховання. ХХІ століття – це епоха відео та Інтернету. Однак література, дитяча література залишається провідним напрямком у формуванні національної самосвідомості та характеру дітей.

Серед деяких психологів навіть побутує думка, що тік книги, які читає дитина перші 7 років свого життя, у подальшому формують її подальшу долю.

Виховувати дітей небайдужими до рідного народу, Батьківщини сьогодні не так просто в умовах, коли в ефірі, у пресі, на книжковому ринку спостерігаємо засилля несмаку, комерційної псевдокультури.

Естетичне виховання засобами художньої літератури посідає одне з провідних місць у національному вихованні, і водночас має формувати багату, орієнтовану на загальнолюдські цінності, особистість.

Через дитячу літературу кожна дитина повинна мати змогу розкрити свої творчі здібності, реалізувати потаємні задуми щодо проби сил у літературній творчості, в мистецтві, розширити світ своїх захоплень.

Основи національної культури та рис характеру закладаються в ранньому дитинстві. Тому, з точки зору дитячого виховання, виключне значення має національне виховання через книгу учнів молодшого шкільного віку. Саме в цьому віці здійснюються перші свідомі кроки в світ прекрасного, від яких залежить успіх роботи на наступних етапах виховання, а нерідко – естетичні запити і уподобання дорослих людей. Але роль естетичного та національного виховання підлітків не менш важлива: фахівці стверджують, що стійкі літературні та мистецькі уподобання формуються у віці 12-14 років.

Талант – одна з природжених якостей духовного складу особистості, але щоб природні здібності стали справжнім талантом, наділеній здібностями людині доводиться багато вчитися і працювати над собою. Таку можливість дають бібліотеки, в арсеналі яких літературні клуби і вітальні, творчі зустрічі юних читачів з народними та професійними майстрами, конкурси та виставки дитячих творчих робіт.

Через українську дитячу літературу сучасні бібліотеки пропонують своїм користувачам комплексні програми естетичного розвитку: „Сходження до прекрасного”, „Художня культура людства”, „Музика з тобою”, „Плекаємо художника в собі” та подібні. Головна їх мета – пробудження у дітей позитивного ставлення до цінностей художньої культури, розвиток естетичних смаків, художньо-творчих здібностей.

У своєму естетичному розвитку дитина проходить певні етапи:

·         ознайомлення;

·         пізнання;

·         творчість.

Через читання дитячої літератури відбувається формування первинного уявлення про прекрасне, про мистецькі жанри та напрямки, відчуття краси поетичного чи прозового твору; на поглиблене вивчення мистецтва, художньої літератури, фольклору; на стимулювання власної творчості дитини, національних поглядів тощо.

Варто підкреслити: естетичне та національне виховання ґрунтується перш за все на читанні дітей та підлітків.

Знайомство з численними книгами про історичне минуле України, про українське мистецтво, його кращими творами спонукає дітей до творчого, поглибленого вивчення специфіки української історії, художньої творчості, знайомства з життям і діяльністю видатних українських особистостей, допомагає зрозуміти мову українських традиції, фольклору тощо. Читання не лише викликає певні почуття, роздуми про життя, а й спонукає до проби себе як творця (художника, поета, актора), сприяє реалізації і розвитку творчого потенціалу особистості.

Важливо, щоб таке читання набуло системних ознак, не було випадковим, фрагментарним.

Щодо фольклору, то народна пісня, а ще більшою мірою казка, записані на різних теренах України, набувають мовної своєрідності. Збереження їх зумовлене бажанням донести до читача, бодай частково, своєрідність естетичної природи фольклорного твору, а не формальним прагненням до точності.

Між тим, реальна поведінка теперішнього покоління дітей як читачів свідчить про зниження естетичної ролі друкованого слова та збільшення його ролі як джерела ділової, навчальної інформації (понад 80% бібліотечних запитів дітей пов’язані з навчанням, виконанням домашніх завдань, а коло читання – обмежується навчальними програмами). Така ситуація змушує дитячі бібліотеки на інтенсивний пошук варіантів оновлення культурно-просвітницької діяльності, визначення завдань естетичного виховання як особливого інноваційного напряму роботи.

Коли йде мова про читання художньої літератури як чинник національного виховання дітей, слід мати на увазі позапрограмне читання, книги, що залишились поза рамками курсів літератури, але є надбанням національної та світової культури.

Основним засобом у національному та естетичному вихованні і культурному розвитку юних читачів, попри сказане вище щодо прагматичності читання сучасних дітей, залишаються твори художньої літератури.

2.       Обґрунтуйте виховне значення народних казок, легенд та переказів у становленні дитячої особистості. Відповідь аргументуйте прикладами.

Здавна український народ виховував дітей не покараннями і вказівками, а

мудрістю народної казки.

Сприйняття казки вимагає особливої роботи розуму та серця. Дитина

повинна навчитися бачити за казковим сюжетом та героями протидію сил

добра і зла, моральний зміст, мудру настанову.

Чудово, якщо казку читає або розповідає дорослий. Казка об’єднує мову

дорослих і дітей. Мовою казки дорослий може розмовляти з душею дитини і

вона розуміє. Казка звернена до чистого внутрішнього світу дитини. В ній

розповідається про головні людські цінності: істину й любов, достоїнство

і віру, добро та зло. Через казку дається головна духовна інформація.

Сюжети зберігають в собі моральні постулати і передають їх.

Казкові історії відкривають нові грані життя. Дитина має можливість

побачити світ генералізовано, з чіткими кордонами світла та тіні, без

напівтонів.

Діти, слухаючи казку, як правило, обирають для наслідування або

співпереживання позитивного героя, що їм особливо сподобався. Банальною

причиною цього є те, що негативні персонажі в кінці завжди покарані, а

єдина можливість цього уникнути — не бути негативним. Вони переживають

події сюжету разом з обраними героями.

Важливо не тільки розповісти казку дітям, а й докладно обговорити сюжет,

характери та вчинки героїв, зрозуміти причини їх дій. Це дає можливість дитині вчитись співпереживати, сприймати серцем події з життя улюблених

героїв. Обговорення сюжету казки дає можливість дитині розмірковувати,

бачити причинно-наслідкові зв’язки і помірковано діяти. А якщо немає

обговорення, то отримані знання залишаються пасивним багажем, не стають

керівництвом до дії в особистому житті.

Як важливо, щоб казки звучали в сім’ї. Бажано, щоб дорослі не просто

читали з дітьми казку, а й обговорювали її. А скільки користі та радості

принесе і дорослим, і дітям створення ілюстрації до казки, відтворення

вражень на папері. Саме ці спільні дії створюють таке важливе

взаєморозуміння між дорослими та дітьми в сім’ї. Так будується ціла

система емоцій, думок, взаємовідносин дитини з дорослим, з оточуючим

світом.

Ролі дитячих казок у розвитку дітей багатогранні. Від розвитку фантазії

до розвитку правильного мовлення.

Казка є невід'ємним елементом у вихованні дітей. Вона доступною мовою

вчить дітей життя, розповідає про добро і зло. Діти легше розуміють

казку, ніж прісну доросле мова.

Тому якщо дорослі хочуть допомогти пояснити щось дитині, підтримати

його, доведеться згадати мову дитинства - казку. Читаючи і розповідаючи

казки, ми розвиваємо внутрішній світ дитини. Діти, яким з раннього

дитинства читалися казки, швидше починають говорити правильно

висловлюючись. Казка допомагає формувати основи поведінки і спілкування.

Роль дитячих казок розвивати фантазію і уяву дитини, а так само його

творчий потенціал.

Для читання казок важливо вибрати «правильне» час, коли дитина буде

спокійним і в доброму гуморі. Можна робити це перед сном, коли є час

обговорити казку. Читати потрібно із задоволенням і не відволікатися, це

принесе більше користі і позитивних емоцій. Казки розширюють пізнання

дітей. Форма сприйняття добра і зла у дорослих не є подібною. Діти не

можуть сприймати інформацію в такій формі, їм необхідна образність, гра.

Роль дитячих казок у вихованні дітей не може бути не помічена. Дитина,

представивши образи, вчиться розуміти внутрішній світ героїв,

співпереживати їм і вірити в сили добра. Роль дитячих казок не

обмежується тільки приємним проведенням часу. Казки можна розглядати як

спосіб зняття тривоги у дитини.

За допомогою казок можна допомагати долати негативні сторони, що

формується. Вибираючи казку для дитини обов'язково треба враховувати

особливості психоемоційного розвитку вашого малюка.

Дитячі казки розширюють словниковий запас малюка, допомагають правильно

будувати діалог, розвивають зв'язну логічну мову. Не менш важливо

зробити мова дитини емоційною, красивою, образною. Формується уміння

ставити запитання. Так само у вихованні крім інтуїтивного формування

основ усного мовлення, необхідно спеціальне навчання. Велике значення

треба приділити конструюванню слів, пропозицій, словосполучень. Дуже

важливий зв'язок між мовною та розумовою діяльністю дітей. Казка ще

повинна сприяти спілкуванню.

Завдання виховання дітей казками досить складна. Треба враховувати ряд

моментів пов'язаних з особливостями вашої дитини. У казках закладена

багатовікова народна мудрість. Дуже часто казки звинувачують у жахливій

реалістичності. Жорстокі дії, які бачить дорослий, дитина сприймає

образно. Якщо дитина, неодноразово, бачив сцени насильства по

телевізору, то він не зможе це образно сприймати в казках. Потрібно

роз'яснити дитині, що погане повинно загинути.

У казках завжди перемагає добро - це дуже важливо у вихованні дітей на

казках. Тоді йому легше буде справлятися з життєвими труднощами. Життя

внесе свої корективи, але в підсвідомості нічого не пропадає.

Легенда і переказ — близько споріднені жанри. Частіше їх розрізняють за наявністю чи відсутністю фантастичних елементів. Легендою прийнято називати усне народне оповідання, в якому зображено чудесні події, що сприймаються оповідачем та слухачем як достовірні. Установка на достовірність чудесного належить до найголовніших ознак легенди. Переказ, на відміну від легенди, майже не містить фантастики, він змальовує дійсність в межах життєвої правдоподібності.

Легендарний матеріал надзвичайно різноманітний. Умовно виділяють міфологічні, апокрифічні, історико-героїчні легенди.

Міфологічні легенди фіксують давні уявлення про світ. їх іще можна назвати пояснювальними, оскільки вони розповідають про походження людей, тварин і рослин, морів і гір, небесних світил, видів господарської діяльності. Нерідко такі легенди, як і подібні до них перекази, розкривають походження назв місцевостей, гір, річок, озер, птахів, риб, комах, рослин тощо. Міфологічна легенда виходить з розрахунку на переконливість викладу і має найчастіше монологічну будову.

Апокрифічні легенди відрізняються від інших легендарних оповідань за тематичним принципом. Вони розповідають про різні епізоди священної та церковної християнської історії, орієнтуючись головним чином на їх неканонічні, апокрифічні версії. У цих легендах знайшла свій вияв простонародна релігійна свідомість, схильна до переосмислення і спрощення біблійних сюжетів, образів та мотивів, внаслідок чого постав яскравий феномен української народної християнської субкультури.

Історико-героїчні легенди та перекази розповідають про важливі події з української минувшини, звеличують патріотизм народних героїв, змальовують їх подвиги. Фізичні й духовні риси персонажів цих творів відчутно перебільшуються, підкреслюється їх незвичайний розум, винахідливість, далекоглядність, іноді надприродні властивості. В образах героїв історико-героїчних легенд та переказів втілилися колективні уявлення про справедливих і мудрих народних ватажків — захисників усіх скривджених і зневажених.

На відміну від казки, легендам та переказам не властива стійка оповідна організація. У них відсутні стереотипні оповідні елементи — зачини, повтори, словесні формули. Головне передати певну інформацію, причому, як правило, у формі довільної імпровізації.

Легенди та перекази мають велике пізнавальне та виховне значення. Вони несуть у собі інформацію про різноманітні прояви духовного життя людей, розкривають спосіб їх мислення та характер сприйняття світу, дозволяють краще пізнати своєрідність національного характеру українців.

3.       Дайте характеристику малих фольклорних жанрів, розкрийте їх специфічні особливості. Наведіть приклади.

До малих фольклорних жанрів, або форм, належать прислів'я, приказки, загадки, жарти,  скоромовки та інші твори невеликого обсягу.

Прислів'я та п р и к а з к и—це найдавніші і найбільш поширені в народі жанри усної народної творчості. Записи прислів'їв можна знайти у багатьох джерелах, починаючи з пи­семних пам'яток Київської Русі.

Прислів'я — це короткий образний вислів, переважно ритмічний, який є часто двочленним реченням, з повчаль­ним змістом. Наприклад: «Хто знання має, той і мур зла­має» — це прислів'я двочленне, ритмічне, римоване, має по­вчальний зміст; закликаючи оволодівати знаннями, воно під­креслює могутню силу людини, озброєної ними,— «мур зла­має».

У прислів'ях виражена мудрість і життєвий досвід бага­тьох поколінь людей. Ця мудрість передана влучно, дотепно, у висловах, відшліфованих століттями. Прислів'я і приказки завжди високо цінувалися за їх зміст і художню майстерність і використовувалися з метою навчання і виховання дітей.

За формою — це животрепетний вияв рідного слова, що вилетіло безпосередньо з його живого глибокого дже­рела — вічно юної душі народу.                                 

За змістом наші прислів'я важливі для початкового навчання тим, що в них, як у дзеркалі, відбилося народне життя з усіма своїми мальовничими особливостями. Можливо, нічим не можна так ввести дитину в розуміння народного життя, як пояснюючи їй значення народних при­слів'їв.

О. М. Горький відзначав, що «прислів'я і пісні завжди короткі, а розуму і почуття вкладено в них на цілі книги».

У прислів'ях відбито все, що народ думає про життя, про людські характери і взаємини, працю, сімейні сто­сунки, побут тощо. Народ висловлює в них свої оцінки яви­щам і подіям, які відбуваються в житті, свої моральні пере­конання і свої ідеали. Наприклад: Кожному мила своя сторона; Добрі люди погибають, діла їх не вмирають; Сам пропадай, а товариша в біді виручай; Брехня часта, але пуста, а правда рідка, зате як квітка. А ось як нещадно висміюються  в прислів'ях пороки: Ховається від роботи, як собака від мух; Діла на копійку, а балачок на карбованець; Думками за горами, а ділом у за­пічку; Учений іде, а неук слідом спотикається; Світа багато бачив, а й трохи не вхопив; або ось одно з прислів'їв, які Т. Г. Шевченко включив у свій «Букварь южнорусский»,— Брехнею увесь світ пройдеш, та назад не вернешся.

       Приказка (приповідка) має з прислів'ям багато спіль­ного, проте вона відрізняється від нього.

Приказка — це також влучний, стислий образний вислів. Але він не має повчального значення. Наприклад, бажаючи підкреслити в розмові, що якась подія відбувалась дуже давно, говорять: Було за царя Гороха. Щоб підкреслити категоричність якоїсь думки, кажуть: На­писано чорним по білому. Характеризуючи невиразну вдачу чи поведінку людини, вживають приказку Ні риба ні м'ясо. Щоб посміятися над брехуном, кажуть: Намолов сім мішків гречаної вовни. Згадуючи в розмові тиху, мляву, безвільну людину, говорять: На нього й кози скачуть. Як бачимо, в цих висловах  немає повчального висновку.У приказках немає за­вершеної думки, речення не закінчені. Вони вживаються для того, щоб оживити мову, надати їй особливої виразності, ствердити певне судження про події, про вчинки чи поведінку людей, їх характери та ін.

Іноді приказка може стати прислів'ям, і навпаки, при­слів'я скорочується і переходить у приказку. Наприклад, Найшла коса на камінь –Приказка; Коса не втне, камінь не подасться — прислів'я.  За двома зай­цями поженешся — жодного не здогониш — прислів'я; Же­неться за двома зайцями — приказка;

Прислів'я і приказки тому й мають такий довгий вік і так легко запам'ятовуються, що вони є художніми творами; вони багаті на різноманітні образотворчі засоби: ритмізована мова, звукопис (алітерації, асонанси), епітети, порівняння, метафори, метонімії, алегорії, паралелізми, засіб контрасту);

Влучне і мудре слово, до того ж вчасно сказане, багато чого може навчити дітей, тому в роботі з малятами можна й слід використовувати чимало прислів'їв і приказок, доступ­них для їхнього розуміння і спрямованих на виховання по­шани до старших, любові до праці, на виховання дисципліни, охайності тощо.

Досвід показує, що дітям зрозумілі й подобаються такі, наприклад, прислів'я, як При сонечку тепло, а при матері добре; Пташки радіють весні, а матінка — дітям; Бджола мала, а й та працює; Любиш їздити — люби й саночки вози­ти та ін.

Прислів'я й приказки цінні не лише тим, що в них вислов­лено глибокі думки, а й тим, що вони передають ці думки дітям у ясній, стислій, дохідливій формі, допомагають їм са­мим вчитися образно висловлюватись, вчать любити влучне, дотепне слово, викликають бажання заучувати прислів'я і ви­користовувати їх у своїй мові. Прислів'я й приказки також розвивають розумові здібності дитини, адже над кожним прислів'ям треба добре подумати: кожне з них — своєрідна задача.

Чим відрізняється прислів’я від приказки

Прислів’я	Приказка
1. Повчальний висновок	1. Тільки натяк на висновок
2. Пряме і переносне значення	2. Немає
3. Складається з двох частин (судження та висновок)	3. Складається з однієї частини (дотепна оцінка)
4. Закінчене речення	4. Незакінчене речення

У справі розумового й естетичного виховання дітей велика роль належить загадкам.

Загадки — це короткі поетичні твори-запитання, на які треба дати відповідь, відгадати. У загадках на основі на­званих однієї чи кількох рис відомих предметів або явищ належить відгадати інші предмети або явища. Наприклад, загадки про місяць: По синьому морі срібний човник пливе; Всю ніч бродить навмання, прокладає шлях до дня. У першій загадці названа ознака неба — «синє» і місяця — «срібний», «пливе», у другій — що він «всю ніч бродить». Ці ознаки дають натяк, за допомогою якого легше відгадати загадку.

Загадки — це також один з найбільш давніх і найбільш поширених жанрів фольклору. З давніх-давен вони були однією з форм навчання молоді, через них передавався жит­тєвий досвід народу, знання, а також перевірялися розумові здібності підростаючого покоління. Широко використовува­лись загадки і на дозвіллі та під час розваг дітей. Загадуючи їх дітям, вони розвивають у них допитливість і кмітливість, уміння міркувати, відгадувати і тим самим допомагають формувати їх уявлення про навко­лишню дійсність.

Загадки розповідають про властивості й якості предметів, про їх призначення; про вироби, знаряддя праці, інвентар, житло, про речі домашнього вжитку. Важливе місце в загад­ках займає тема природи, її явища. Дітям подобаються загад­ки про тварин, зокрема свійських, про птахів, комах, про ро­слинний світ.

Загадками користуються в дитячих закладах з метою дати дітям цікаву й корисну вправу для розуму. Адже відга­дування і пристосування відгадки до загадки — це складна розумова діяльність, у процесі якої в дитини виробляється спостережливість, кмітливість, розвивається пам'ять і мислен­ня, збагачуються знання, виховується художній смак. Відга­дування викликає у дітей почуття радості, гордості.           

Ось, наприклад,  кілька   загадок  про  природу: Летять пташки без крил, а сідають на дереві без ніг (сніг); Всі мене просять,   ждуть,   а   тільки   появлюся — ховатися   почнуть (дощ); про тварин і рослин: У нашої бабусі сидить дід у ко­жусі, проти печі гріється, без водички миється (котик); Без вікон, без дверей, повна хата людей (гарбуз); Кругле, а не місяць, зелене, а не діброва, з хвостиком, а не миша (кавун); Тисяча братів підперезана одним поясом (сніп); про хатні речі: Не лає, не кусає, а до хати не пускає (замок); А що то за штука, що цілий вік стука? (Годинник) та ін.

     У загадках знайшли своє відображення погляди народу на знання, навчання, освіченість, наприклад: Стоїть дім, уві­йдеш у нього сліпим, а вийдеш зрячим (школа); Біле поле, чорне насіння, хто не вміє, той не посіє (письмо); Мовчить, а багато людей навчить (книга); Не кущ, а з листочками, не сорочка,а зшита, не людина, а навчає (книга); Коли зряча людина буває сліпою? (Неписьменний).

      Художня цінність загадок велика. Вони багаті на різно­манітні засоби зображення: інакомовність, звуконаслідуван­ня, алітерації, метонімії та ін. Багато загадок мають чітку ритмічну будову,риму:Хто над нами догори ногами? (Муха). Хто двічі родився, у школі не вчився, а години знає(Півень)

      Загадуючи загадки, слід зважати на те, чи відповідають вони уявленням про навколишній світ дітей певного віку. Адже не для кожного віку та сама загадка може бути посильною. У ряді випадків перед загадуванням треба пояснювати дітям значення окремих слів, вжитих у ній.

Велике значення для вироблення дикції у дітей, тобто ясної й чіткої вимови слів і складів, мають с к о р ом о в к и — коротенькі прозові або римовані твори, які треба вимовляти дуже швидко. Наприклад:Сів шпак на шпаківню,Заспівав шпак півню:— Так, як ти, не вмію я,Ти не вмієш так, як я.

Скоромовки не лише виробляють навички вимов­ляти слова ясно і чітко, а й розвивають здатність прислуха­тися до звучання слів рідної мови, відчувати красу цих зву­ків. У наведеній скоромовці про шпака є алі­терації (повторення звуків ш, п.), асонанси (кілька разів повто­рюється звук і, я). Однакове звучання слів ускладнює дітям завдання — вимовляти твір швидко, але ці труднощі ще біль­ше зацікавлюють і заохочують дітей до читання і заучування скоромовок.

4.       Охарактеризуйте поетичні фольклорні жанри, з’ясувавши місце та роль у них дитини. Прочитайте напам’ять колискову.

До дитячого фольклору зараховують як творчість самих дітей, так і твори, що виконуються для дітей дорослими. Такий поділ виникає з того, що ігрові і ритміко-інтонаційні можливості дітей залежать від віку. У ранньому віці (з перших днів народження і десь до трьох – трьох з половиною років) емоційний, моторний і розумовий розвиток дитини лежить цілком на обов'язку дорослих. Дорослі виконують для дітей раннього віку колискові пісні та різні забавлянки (утішки)…

Другу частину дитячого фольклору становлять твори, виконувані дітьми середнього і старшого віку. До них належать твори, що співаються або ритмічно промовляються: ігрові пісні, дражнилки, лічилки, небилиці, заклички, жартівливі пісні, а також прозові приповідки, скоромовки, загадки, казки. Частина з них складена дорослими для дітей, але велика кількість – це творчість самих дітей 

Усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи:

·         тексти, створені дорослими для дітей;

·         твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку;

·         твори самих дітей.

Ще в глибоку давнину прислів’я і приказки відігравали важливу виховну роль. У них акумулювалася мудрість народу, його багатовіковий досвід, думи і сподівання. Причиною виникнення цього мистецтва було прагнення людей до організації трудового досвіду в словесних формах, які найлегше і найміцніше закріплювалися в пам’яті, - у формах двовіршів, прислів’я, приказок. Трудових лозунгів давнини. Так і виникли прислів’я та приказки – уставлені афористичні вислови, в основі яких лежить якесь узагальнення, важлива думка або повчання.

5.       Побудуйте таблицю «Міфи та легенди народів світу», зазначивши проблематику та національний колорит.

6.       Визначте спільне в зображенні добра і зла, проблематику, національний колорит казок народів світу.

Казка — це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажів, такі, як феї, гноми, велетні тощо. Слід відрізняти казку від байки.

Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку.

Характерні особливості

В основі казки — захоплива розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються і переживаються як реальні. Казки відомі з найдавніших часів у всіх народів світу. Споріднені з іншими фольклорно-епічними жанрами — сказаннями, сагами, легендами, переказами, епічними піснями, — казки не пов'язані безпосередньо зміфологічними уявленнями, а також історичними особами і подіями.

Для них характерні традиційність структури і композиційних елементів (зачини, кінцівки та ін.), контрастне групування дійових осіб, відсутність розгорнутих описів природи і побуту. Сюжет казки багатоепізодний, з драматичним розвитком подій, зосередженням дії на героєві і щасливим закінченням.

Казка відзначається «замкнутим часом» і завершеністю, співвідносними з досягненнями героєм мети і перемогою добра над злом. Функціональна палітра казки надзвичайно розмаїта: її естетичні функції доповнюються і взаємопереплітаються з пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними, розважальними та ін. У казок народів світу багато спільного, що пояснюється подібністю культурно-історичних умов їх життя. Водночас казки відзначаються національними особливостями, відображають спосіб життя народу, його працю і побут, природні умови, а також індивідуальні риси виконавця-оповідача (казкаря). Тому казки, як правило, побутують у багатьох варіантах.

Класифікація

Недосконалою, але загальноприйнятою у світі є Класифікація Аарне-Томпсона, що поділяє казки за сюжетами та змістом.

Також, за змістом казки поділяються на кілька різновидів. Казки про тварин генетично найдавніші, зв'язані з тотемічнимиуявленнями. Головними їх героями виступають звірі. З часом казки втрачають міфологічний і магічний сенс і набувають повчально-виховного характеру. Один із різновидів казок про тварин — кумулятивні казки (твори для дітей, що розвивають логічне мислення, пам'ять, виховують моральні почуття тощо).

Фантастичні казки первісно також мали магічне призначення, яке з часом утратилося; в них органічно поєднується міфічне, фантастичне і героїчне начала. Провідні мотиви: змієборство, добування і використання чудодійних предметів (цілюща вода, жар-птиця, меч-кладенець, шапка-невидимка, чоботи-самоходи) та ін. Герої фантастичних казок, як правило, наділені надзвичайною силою, здібностями, винахідливістю, які допомагають їм подолати усі випробування на шляху до мети.

У побутових казках переважають мотиви з повсякденного життя. Героями їх виступають бідний селянин, кмітливий наймит чи солдат, бурлака, вередлива жінка тощо. Часто у цих казках зустрічаються персоніфіковані образи — Доля, Щастя, Горе, Правда, Кривда. Казкові образи і мотиви широко використовуються у художній літературі,музиці, малярстві.

Українські народні казки

Головні українські казкові мотиви

Космічні сили: сонце, місяць, вітер, мороз, град. Людина терпить від них, правується з ними, доходить свого. Особливо популярні два мотиви: доходження знищеного урожаю і розшукування жінки, котру хапає сонце, вітер або інша сила. Вони зв'язуються з широко розповсюдженим мотивом подорожі до сонця: як чоловік чи хлопець заступав сонце в його щоденнім обході і які з того виходили біди. Мотив всесвітній, у американських індіанців він виступає в варіантах, аналогічних з нашими!..

Фантастичні надприродні земні єства: дух землі, або лісовик, «Ох», що живе в могилі або в пеньку і забирає до себе людей, котрих потім приходиться різним способом виручати, чи їм виручатись. Дуже популярна у нас тема — про її світові розгалуження нижче. Паралель становить водяний дід чи цар, або дід криничний, — популярний варіант описує, як він змушує чоловіка — купця-мореплавця чи подорожника — пообіцяти йому дитину, яка вродилась без нього вдома.

Баба-людоїдка (Баба-Яга)

Мотив Змія

Кощій Безсмертний

Кобиляча голова

Одноокий людоїд

Найвідоміші збірки казок

арабських — «Тисяча й одна ніч»

німецьких — братів Грімм

російських — О. Н. Афанасьєва

Авторські казки

Найдавніші казки у всьому світі — це народні казки. Їх особливістю є відсутність особи автора. Народні казки — це витвір усього суспільства. Звичайно, що кожна казка в основі має розповідь, яку розповіла певна людина, але з з того часу ця казка як правило переказується великою кількістю людей і досить сильно змінюється.

Великі зміни відбуваються з появою письма і книжок. У суспільстві на передній план виходить авторська казка — казка, створена одним чи декількома авторами, імена яких як правило відомі. В певному розумінні всі художні твори (художня література) є авторськими казками. В більш вузькому розумінні авторські казки — це ті художні твори, які мають досить простий сюжет (призначені для дітей).

Найвідоміші автори літературних казок

Ш. Перро

Г. Андерсен

В. Гауфф

О. Пушкін

Лесі Українки

Наталя Забіла

Іван Франко

Василь Сухомлинський

Марійка Підгірянка

Фентезі і казка

Сучасні літературні жанри фантастики і фентезі інколи також розглядають як казки. Серед відомих в усьому світі творів цих жанрів можна згадати: «Володар перснів» Дж. Р. Р. Толкієна, «Гаррі Поттер» Дж. К.Роулінг, пригоди Конана-кіммерійця Р.Говарда та багато інших. В Україні, цей жанр представляє, наприклад, Г. Л. Олді, використовуючи в своїх творах сюжети казок (міфів) і легенд народів світу.

7.       Доведіть, що «Повчання Володимира Мономаха дітям» –  це моральний заповіт нащадкам. Проілюструйте прикладами з твору.

«Повчання Володимира Мономаха дітям» являється моральним заповітом нащадкам. Твір був написаний приблизно у 1117 році. За свідченням багатьох дослідників та істориків він писався протягом тривалого часу. В цей момент князю було уже 64 роки, за його плечима було довге і тяжке життя, десятки військових походів, великий досвід дипломатичної боротьби, признання княжого «столу», і йому було що розказати потомкам і чому навчити їх.
Своїм твором «Повчання» князь прагнув закріпити моральні принципи і переконував наслідувати їх. Свої настанови Мономах підтверджував прикладами з власного життя, звертався до джерел Святого Письма.
Своє "Повчання дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться».
Володимир Мономах вважав, що виховувати дітей слід на позитивних прикладах батьків, дідів. Одним із основних засобів виховання  князь вважав освіту: «Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в інших країнах..». 
Повчання Володимира Мономаха – визначна пам’ятка педагогічної літератури. Великий князь радить своїм дітям любити Батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, жаліти дітей, сиріт, поважати жінок: «Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.»
На сьогоднішній день «Повчання Володимира Мономаха» є актуальним твором, оскільки у ньому піднімаються важливі питання моралі, моральних чеснот, про які суспільство забуває чи замінює їх аморальними законами та правилами. Читаючи цей твір, багато корисної інформації можна почерпнути для свого життя, використати поради князя, поринути у далекий світ Київської Русі та пізнати історію цієї держави. 
«Повчання дітям" — моральні заповіді для молоді, які можуть бути викладені так: не забувати бідних, убогих, не дозволяти сильним запанувати над людьми; бути працьовитим, творити добро; не забувати добрих справ; не дозволяти собі лінощів; поважати старих і молодих, своїх батьків; оберігати природу рідної землі; не опускатись до пияцтва, розпусти, брехні, обману.

Додатково: 
«Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.»
«Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів …при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору.»
«В домі своєму не ледачкуйте… Брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло».
Торкаючись питань морального виховання дітей, князь Володимир у "Повчанні” багато уваги приділяє нормам і правилам поведінки людини. Він дійшов висновку, що особиста поведінка дорослих в межах цих норм є критерієм вихованості… У свою чергу етикет, манера, тон поведінки перебувають у прямій залежності від моральних вправ. «…Куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. Найбільше шануйте гостя, звідки 6 він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.»
«Хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.»

8.       Складіть розповідь для дітей молодшого шкільного віку про життя Г.Сковороди – мандрівного вчителя, філософа-мудреця. Обґрунтуйте відтворення його філософських поглядів у віршах та байках.

Григорій Савич Сковорода — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Життя і творчість Григорія Сковороди описано в цій статті. Біографія Григорія Сковороди коротко Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Початкову освіту здобув в сільській школі, навчався у дяка-скрипаля на привілейованому становищі, співав у церкві. З 1738 році — почав навчання у Києво-Могилянській академії. З 1742 по 1744 рік жив у Петербурзі, був співаком придворної капели, створював музику на власні вірші. У 1750 році у складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн. У 1753 році — повернувся в Україну, викладав поетику в Переяславському колегіумі. Писав байки, викладав стародавні мови. Сковорода написав підручник з етики. Незабаром мусив залишити колегіум, через доноси на нього. 1754 – 1759 — жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами написав «Байку Езопову» (1760 р.), склав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики. Протягом 1769 – 1774 років Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також твори: «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу». У 1775 – 1776 роках були написані твір «Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська («Ізраїльський змій») та «Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова». У 1785 році Сковорода об’єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень». У 1787 році він написав «Вдячного Еродія» і «Убогого Жайворонка», а у 1791 році завершив філософський твір «Діалог. Ім’я йому — Потоп зміїний». З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами. Ходив філософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки. У 71 рік поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» — запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час». Помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області. Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням української національної і світової культури.

Григорій Савич Сковорода, видатний філософ, письменник-просвітитель XVIII століття, посідає почесне місце в історії української і світової культури. Свої філософські погляди Сковорода обстоює і в байках. Писати байки його спонукало саме життя з безліччю явищ і фактів, вартих осміяння, осуду та бажання виправити вади, навчити, передати свій життєвий досвід, поділитися наслідками багатьох роздумів.

Зразком цього жанру була для нього класична грецька та римська байка і передусім творчість Езопа. Виразно позначився на байках Сковороди і вплив усної народної творчості, зокрема влучних прислів'їв та приказок з їх мудрістю і дотепністю, висловленою в лаконічній, афористичній формі.

Протягом 1769-1774 років Сковорода написав ЗО байок. Вони й склали збірочку «Байки Харківські». Більшість байок — твори оригінальні, а коли часом Сковорода й використовує якусь фабулу Езопа, то насичує її цілком новим змістом. У багатьох байках провідною є думка про необхідність жити «за природою», про те, що праця за нахилом, за покликанням, за здібностями приносить насолоду людині й користь суспільству. Чи не найкраще розкрито цю думку в байці «Бджола і Шершень». Тут ідеться не лише про природженість праці, а й про життєву необхідність трудитися. Ідея природженості праці є провідною і в байках «Орел і Черепаха», «Жайворонки».

Обстоюючи важливу роль природного нахилу, Григорій Сковорода звертає увагу на велике значення практики, досвіду («Дві Курки»). У системі поглядів, що їх викладено в «Байках Харківських», значне місце посідає одне з важливих питань філософського вчення Сковороди — роздуми про людське щастя. На думку письменника, щастя не треба шукати ні за морем, ні на небі, воно завжди поруч або в самій людині. Щастя людини не лише в природженій праці, а й у дружбі — щирій, безкорисливій («Пес і Вовк», «Соловей, Жайворонок і Дрізд»). Прекрасне почуття дружби приносить справжнє щастя: «Щасливий, хто хоч саму тільки тінь доброї дружби нажити спромігся».

Філософські погляди Григорія Сковороди, викладені ним у байках, мають загальнолюдську цінність, ніколи не стануть застарілими і вчитимуть мудрості та доброти майбутні покоління людей.

9.       Дайте визначення поняття «байка». Розкрийте специфіку байок І.Крилова. Складіть порівняльну таблицю «Байка І.Крилова «Вовк та ягня» та однойменна байка Езопа».

Байка (від давньорус. баять, байти, тобто говорити, роз­повідати) – невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Життя людини в ньому відображається в образах тварин, рослин чи речей. Важливе місце в композиції твору посідає мораль, тобто головний висновок байки, який подається наприкінці її, рідше – на початку. 

Спільне та відмінне байки I. Крилова «Вовк та ягня» та однойменної байки езопа

Відомо, що сюжети багатьох байок виникли ще в давнину, але байкарі різних країн використовують їх для написання нових творів. Як виникає новий твір на основі відомого сюжету, спробуємо дослідити це на прикладі байок Езопа і Крилова.

Езоп — легендарний поет, якого вважають засновником жанру байки. Байки Езопа прозові, оповідні, лаконічні. Головна увага приділяється сутичці між носіями певних рис або різних життєвих позицій. У байці «Вовк та ягня» характери персонажів чітко визначені: Ягня уособлює беззахисність, Вовк — силу. Мораль випливає з самої оповіді: справедливий захист не має сили для тих, хто заповзявся чинити кривду.

На відміну від Езопа, Крилов помістив мораль своєї байки на початку, але розвиток подій у байці не сприймається як проста ілюстрація моралі «У сильного безсилий винен завсігди...».

У Крилова вовк стає втіленням невблаганної злої сили, жорстокості і свавілля, а розвиток сюжету на наших очах розкриває механізм дії цієї жорстокої сили. Читачі стають ніби свідками усього, що відбувається з героями.

На початку байки Ягня не лякається Вовка, адже воно нікому нічим не шкодить і не порушує встановлених правил. Безглузді звинувачення, які висуває Вовк, Ягня з легкістю спростовує. У відповідях Ягняти відчувається почуття власної гідності. На якусь мить читачам навіть здається, що то Ягня загнало Вовка у глухий кут, бо хижак не має більше аргументів для звинувачення. Але з цього зовсім не випливає, що після зустрічі з Вовком Ягня залишиться неушкодженим. Якраз навпаки. Кожна гідна відповідь

Ягняти ще більше дратує Вовка. Нарешті свавільному хижакові набридає вишукувати уявні провини своєї жертви і він показує свою сутність. Останні слова байки: «Сказав — і в темний ліс Вовк поволік Ягня» — водночас очікувані і несподівані. Читач від самого початку знав, що так мало статися, але, спостерігаючи за розвитком подій, сподівався, що Ягня таки доведе свою невинність.

Отже, у байках Езопа і Крилова спільним є сюжет, персонажі і навіть мораль. Байка Єзопа написана прозою, а Крилова віршами. Але, на мою думку, найголовніше, що відрізняє ці дві байки — це саме читацьке сприйняття творів. Байка Єзопа звернена, так би мовити, до розуму читача. А байка Крилова — до його серця.

10.    З’ясуйте пізнавальне і виховне значення байок Л.Глібова. Складіть порівняльну таблицю байок Л.Глібова та К.Крилова. Прочитайте напам’ять байку (за вибором).

Зозуля і півень Крилов

«Зозуля і півень»
Ще один порок – лицемірство, потрапив під сатиричний приціл Крилова в байці «Зозуля і півень» . Півень почав хвалити зозулю за її райське спів, підкреслюючи, що ніколи в житті не чув більш красивого голосу птиці. Зозуля не забарилася з відповіддю і також похвалила півня, кажучи йому про те, що він співає краще, ніж райські птахи.

Цю картину спостерігав соловей – птах, яка дійсно гарно співає. Набравшись сміливості, соловей заявив, що у них обох жахливі голоси, а хвалять вони один одного безпідставно. Дійсно, лицемірство часто властиве людям. Без належної щирості ми починаємо хибно хвалити людину, і отримуємо на свою адресу такий же набір відповідної солодкої і приємною брехні.

Л.Глібов найповніше з усіх письменників збагатив байку народною

мудрістю, підніс її життєстверджуючий пафос, дав приклад наступникам

ставити популярний жанр на службу прогресивним суспільним інтересам. Він

ввів у байку позитивного героя, який розвінчує гнобителів, утверджує

передові погляди на найрізноманітніші явища суспільного й особистого

життя.

Один із численних читачів, звертаючись до письменника, зазначив у листі:

“З Ваших байок повіяло на мене чимось рідним і далеким, неначе

колисковою піснею матері над люлькою дитяти; я побачив яскравий,

виразний, вилискуючий  усіма барвами життя гумор українського народу,

зрозумів дивну простоту й чистоту Вашої мови.”

Сила впливу, переконливість і дійовість кращих байок Л.Глібова

визначається їх високою художньою досконалістю і безкомпромісною правдою

життя.

Байки ввібрали в себе народну мудрість, народне ставлення до певних явищ

і конкретних вчинків. Тому й художні засоби байкар добирав у народній

скарбниці – піснях, прислів’ях, приказках.

Когда в товарищах согласья нет,
На лад их дело не пойдёт,
И выйдет из него не дело, только мука.
Однажды Лебедь, Рак да Щука
Везти с поклажей воз взялись
И вместе трое все в него впряглись;
Из кожи лезут вон, а возу всё нет ходу!
Поклажа бы для них казалась и легка:
Да Лебедь рвётся в облака,
Рак пятится назад, а Щука тянет в воду.
Кто виноват из них, кто прав — судить не нам;
Да только воз и ныне там.

Глібов надавав великого значення байці, як своєрідному засобу розкриття суспільних відносин. Свою літературну діяльність байкаря Глібов почав під впливом байкаря І.А.Крилова. У його байках відображено життя, побут і звичаї народу, звучить жива розмовна українська мова. Байки ввібрали в себе народну мудрість, народне ставлення до певних явищ, конкретних вчинків. Тому й художні засоби байкар добирав у народній скарбниці. Окремі байки виростали з приказок, мораль і структуру яких визначала сама приказка. У байках відображені стосунки кріпаків і кріпосників, хижацький егоїзм, несправедливість суду, чиновницьке зусилля. У таких байках як «Вовк і Кіт», «Вовк та Ягня», «Вовк і Зозуля», «Вовк та Мишеня» автор засуджує несправедливість кріпосного ладу, зневажливе ставлення до трудового народу. Продажність і нікчемність чиновницько-поміщицького суду Л.Глібов переконливо відтворив в одній із своїх кращих байок «Щука», «Мишача рада». Значну частину байок Л.Глібов присвятив проблемам суспільної і особистої моралі. В них письменник висміює ряд побутових вад:
• неуцтво («Жук і Бджола», «Осел і Соловей», «Півень і перлина»);
• брехливість і лицемірство («Диковина», «Лисиця-жалібниця», «Хмелина і Лопух»);
• жадібність і заздрість («Старець», «Шпак», «Жаба і Віл», «Лисиця і виноград»);
• лінощі, неробство («Зозуля і Горлиця);
• підлабузництво («Цуцик», «Ґава і Лисиця»);
• невдячність («Білочка», «Чабан і Комар»);
• самовпевненість, зарозумілість, пиху («Будяк і Васильки», «Вередлива дівчинка», «Гуси», «Деревце»);
• боягузтво («Миша і Пацюк»);
• хвастовитість («Синиця», «Діток і Вітряки»);
• пияцтво («Два куми»).
Байкар підкреслює, що подібні негативні риси властиві здебільшого представникам правлячих класів, розбещеним неробам з їх нікчемною лицемірністю. Письменник майстерно користується діалогами, в яких яскраво розкриває характер зображувальних осіб. Мова байок насичена побутово-фольклорними елементами, винятково гнучка, соковита. При всьому своєму інтонаційному багатстві вона цілком природня в устах персонажів, взятих з фольклору, характер яких визначається суто народними епітетами: «Всесвітній Лис», «Бурлака-Вовк», «Сороки-Цокотухи». Глібов виявив себе майстром художнього слова. Він з натхненням прищеплював дітям любов до всього прекрасного, до того, що приносить людині радість і щастя. Його байки сприяють збагаченню знань дитини, а й навчають її любити життя, спостерігати за явищами природи і навколишньою дійсністю. Вони також є свідченням дальшого розвитку української літературної мови. Байки реалістичні, близькі до життя, вчать любити народ, народну мудрість і творчість, барвисту і мелодійну народну мову.
Глібов Крилов
перемагають різночинсько-демократичні ідеї моральні настанови просвітителів XVIII — початку XIX ст. та декабристів – ідейний стрижень байок
деякі назви байок однакові
епітети наявні в обох, але для характеристики одних і тих самих дійових осіб використовуються різні художні означення (на прикладі байки «Вовк та Ягня»):
Глібов акцентує увагу на  вовчу силу («страшенний та здоровенний»), «дурним», «бідним», «сердешним» постає перед нами Ягня Глібова
у Крилова Вовк ― просто «голодний»,
про Ягня Крилов дає читачеві можливість домислити самому (синоніми до епітетів: дурне-нерозсудливе, бідне-нещасне, сердешне-бідолашне)
ідейно-тематичний зміст байок здебільшого однаковий
мова байок– проста і зрозуміла
байці Глібова «Мірошник» розкрито повне банкрутство кріпосників напередодні реформи в байці Крилова «Мельник», відповідно до передових тенденцій епохи, піднесено ідею просвітительського раціоналізму
в байці «Цуцик» Глібов вносить і самовисловлювання Бровка в байці «Две собаки» Крилов лише передає розмову дворового Барбоса з кімнатною Жужу

11.    Проаналізуйте байки Є.Гребінки, їх національний колорит, соціальну загостреність, викривальну правду. Зробіть ідейно-художній аналіз однієї із байок.

Наприклад, важливе виховне завдання несе у собі такий жанр дитячої літератури як байка. Байка уже сама по собі передбачає критичне ставлення до зображуваного, його оцінку з певних позицій. У байках українського письменника Гребінки в першу чергу виявилися соціальні суперечності тогочасної дійсності. Оригінальний національний колорит значно посилив їх реалістичне звучання, зробив зрозумілими для народного читача, що, в свою чергу, визначило також їх демократизм і забезпечило певну соціально-критичну спрямованість.

Своїм корінням байки Гребінки сягають насамперед у народну творчість, в якій знайшли животрепетне вираження одвічні думи, прагнення й сподівання простого люду. Майже в усіх його байках хижакам і гнобителям протиставляється звичайний трудівник як уособлення людяності, працьовитості, моральної вищості. Своє ставлення до явищ дійсності байкар переважно визначає з народних позицій, спрямовуючи гнів проти жорстокої поміщицької сваволі, несправедливості царського суду, потворних породжень суспільного устрою — хабарництва, крутійства та ін.

Про байку "Ведмежий суд"

У байці «Ведмежий суд» Гребінка змальовує пан­ський суд у царській Росії, його сваволю і знущання з простих людей, показує безправність простої люди­ни перед цим судом.

Образною, невимушеною розповіддю письменник створює типову яскраву картину царського суду. Ді­ставши від Лисиці безглузду "бумагу" судді розпочали ще безглуздіший судовий процес:

Давай вони його по-своєму судить

Трохи не цілі сутки

На суді «Ведмідь сердито став ревіть», «Вовки за­вили», Волові не дали й слова сказати на своє виправ­дання. Щоб картина тогочасного суду була повнішою і конкретнішою, автор використовує мову тодішніх су­дових документів:

І так опреділили

І приказали записать:

«Понеже Віл признався попеластий.

Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,

Так за такі гріхи — його четвертувать...»

Образи байки дуже прозорі і зрозумілі: Ведмідь і Вовки-хижаки уособлюють всесильних судових чинов­ників, які використовують суд для особистої наживи; Лисиця — дрібний прислужник царського суду, ябеда і крутій, що живиться крихтами з панського стола; по­пеластий Віл — це образ трудящої, сумлінної, покірли­вої людини, несправедливо засудженої тільки тому, що на ній можна було поживитися хижакам.

12.    Складіть повідомлення про біографію та творчість Т.Шевченка для учнів 2-4 кл. Прочитайте напам’ять «Садок вишневий коло хати».

Народився Тарас Григорович Шевченко 9 березня 1814 року в селі Моринцях на Черкащині у сім’ї кріпаків. Жили вони в злиднях, багато працювали, щоб прогодувати сім’ю, а сім’я була чималенька – п’ять сестричок Тарасових і двоє братів. А звали їх: Катерина, Ярина, три Марії, Микита і Йосип. Старша сестра Катерина була Тарасові за няню. З дитинства був допитливим, любив малювати, співати. Тарасові було дев’ять років коли він залишилися без матері. Батько одружився вдруге. Мачуха мала трьох своїх дітей, і життя в хаті стало нестерпним. Коли ж через два роки помер і батько, хлопець пішов у найми. Тарасові дуже хотілося вчитися. Але шкільний дяк, до якого найнявся малий за можливість навчатися, виявився п’яницею і змушував його красти. Хлопець знайшов собі нового вчителя — маляра, але Тараса приставили козачком до пана. Це була нудна робота: цілими днями чекати, поки господар забажає люльку чи склянку води, яка стоїть поряд з ним на столі. Нехтуючи забороною, Тарас таємно перемальовував картини зі стін панського будинку. За це його одного разу дуже покарали. Але й помітили неабиякі здібності кріпака і вирішили віддати його до майстра вчитися на «кімнатного живописця». Коли Тарасові минуло 17 років, він опинився зі своїм паном у Петербурзі. У 24 роки друзі викупили Тараса з кріпацтва. Він з великим завзяттям узявся за науку. Навчаючись у Петербурзькій академії художеств, він водночас здобував знання із мови, літератури, історії, географії, навіть математики, і незабаром став освіченою людиною. Друзі-земляки посприяли виходу у світ першої книги його віршів — «Кобзаря». Поезія Шевченка не просто зачаровувала: вона будила прагнення до волі, національну гідність українців. Тому поет був небезпечним для царського уряду, і його було заслано рядовим солдатом на довгих десять років із забороною писати й малювати. Серед небагатьох прижиттєвих видань Тараса Шевченка особливе місце посідає остання його книжка — «Буквар південноруський», складена із кращих зразків фольклору та частково з власних творів. Ця книжка для учнів недільних шкіл була першою дитячою демократичною читанкою в Україні. 10 тисяч примірників книжки було видано власним коштом поета. Продавалися вони лише по 3 копійки, щоб їх могли купити й найбідніші селяни. «Буквар» став найкращим дарунком для дітей, яких поет щиро любив. Шевченкові поезії «Маленькій Мар’яні», «Мені тринадцятий минало», «І золотої й дорогої…», «На Великдень на соломі», «Дівча любе, чорноброве!», «Тече вода з-під явора» та десятки інших стали улюбленими творами багатьох поколінь дітей. Мріяв поет написати й інші підручники для початкової школи, викладати малювання в Київському університеті. Однак передчасна смерть не дала йому здійснити своїх планів. Помер Тарас Шевченко 10 березня 1861 року. Поховали його на Смоленському кладовищі в Петербурзі. У травні того ж року домовину поета перевезено в Україну й поховано, як він сам заповідав, на Чернечій горі над Дніпром біля Канева. 4921

13.    Розкрийте художню довершеність творів пейзажної лірики Т.Шевченка та їх роль для виховання у дітей поетичного сприйняття світу («Зацвіла в долині..», «Дивлюсь,  аж світає...», «Садок вишневий коло хати», «Село! – І серце одпочине..»).

Тема природи належить до специфічних  тем  дитячої   літератури.   У багатьох віршах Т. Шевченка створені неперевершені за своєю майстерністю   і виразністю картини природи, що сприймаються як втілення краси рідної землі, захоплюють багатством барв і зву-ків, викликають у дітей благородні почуття, виховують естетично. Вплив пейзажної лірики І. Шевченка пояснюється наявністю в ній глибокого ліризму, зримого, хоча й не завжди безпосередньо показаного зв'язку з людиною праці. Ряд картин природи має описовий характер, але торкається ніжних струн душі, вчить дітей спостережливості, викликає прагнення творити добро і красу. Незважаючи на суворі умови тюремного життя за ґратами каземату, де мучився, але не каявся поет, з-під його пера з’явилась лірична перлина «Садок вишневий коло хати», пройнята оптимізмом і вірою у творчі сили народу. На фоні розкішної надвечірньої природи показана дружня, працьовита родина після закінчення трудового дня. Кожен рядок поезії — завершена, послідовна в часі картина, сповнена зорових і звукових вражень: ніби бачимо вишні у цвіту, вечірню зірку, чуємо гудіння хрущів. Кожна строфа вірша складається з п'яти рядків, які відтворюють динамічні малюнки сільського вечора. В них воєдино зливаються образи природи і селян-трудівників. Неперевершені за своєю майстерністю й виразністю картини рідної природи поет створив у віршах «Тече вода з-під явора», «Ой діброво — темний гаю!», «Зацвіла в долині червона Калина», «Сонце заходить, гори чорніють», в пейзажних уривках з поем: «По діброві вітер виє», «Зоре моя вечірняя», «Дивлюся, аж світає» та багатьох інших. У мініатюрі «Тече вода з-під явора» розкішна барвиста природа близька й знайома дітям — тут і калина, і верболіз з лозами, що схилились над водою. Пейзаж ний малюнок, що грунтується на зорових відчуттях, доповнюється звуковими образами: чути дзюрчання потоку, плескіт і гомін качок, що ловлять ряску поміж осокою. У цій поезії, як і в багатьох інших на тему природи, Т. Г. Шевченко вдається до засобу персоніфікації, що робить її особливо близькою дитячому читачеві («пишається калинонька», «явір молодіє», «качечка... розмовляє з дітками своїми»). У вірші «Ой діброво — темний гаю!» краса природи поетично мотивована закономірністю змін пір року. Використовуючи метафори: «Тебе одягає тричі на рік», багатого собі батька маєш», «Раз укриє тебе рясно зеленим покровом», «Возьме її та огорне в ризу золотую і сповиє дорогою білою габою,— та й спать ляже», поет створює влучні і образні характеристики діброви влітку, восени і взимку. Поемі Т. Шевченка «Княжна» передує яскравий малюнок літнього вечора. Як вірш під заголовком «Зоре моя вечірняя» він друкувався у читанках, ввійшов у дитяче читання. Вдаючись до поетичного прийому звернення, поет просить вечірню зірку (поширений образ народних пісень), зійти над горою й розповісти про чарівну красу природи: захід сонця, веселку, широку сокорину, розкішну вербу. Задушевна картина літнього вечора створюється поетом шляхом нагнітання образів, а їх швидка зміна сприяє динамічному, зримому розгортанню краси й багатства рідного краю. У читанні дітей молодшого шкільного віку використовується уривок з поеми «Сон», під заголовком «Дивлюся, аж світає». Неперевершена картина літнього ранку З співом солов'я у темнім гаї, з вербами, тополями, що «стоять собі, мов сторожа, розмовляють з полем» дає основу для широкого узагальнення: «І все то те, вся країна, повита красою, зеленіє, вмивається дрібною росою». Уривок завершується філософським висновком, в якому знаходимо розуміння діалектичного розвитку природи: «Споконвіку вмивається, сонце зустрічає... ! нема тому почину, і краю немає!». / Шевченко створив поетичні картини рідної природи в різні пори року, дня і ночі, які відзначаються поетичністю, образністю, багатством мови, характеризуються винятковою теплотою, ліризмом і свідчать, що поет тонко відчував красу природи, прагнув передати її багатство й неповторні барви.

14.    Проаналізуйте поезії Т.Шевченка «Мені тринадцятий минало…», «І золотої, й дорогої…», «Сон» («На панщині пшеницю жала»), розкрийте тему украденого дитинства, трагічної долі матері й дитини. Прочитайте напам’ять одну з поезій (за вибором).

Тарас Григорович виявив інтерес до неповторного внутрішнього світу дитини, із психологічною достовірністю відтворивши її особливі думки, сподівання, емоції, вболівання. Поет послідовно звертався до теми знедоленого дитинства, в реалізації якої виразно простежуються автобіографічні мотиви в поезії «І золотої й дорогої»:
І золотої й дорогої
Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої… .
Автор не шкодував про свої юні роки через те, що їх важко назвати золотими чи дорогими: народився в рабстві, рано залишився без батьків, зазнав усіх найстрашніших образ і знущань – тож мотив знедоленого сирітського дитинства простежується в більшості його віршів. Використовуючи мейоративну лексику, поет намагається об’єктивно змалювати хлопчину-сироту, «мов одірвалось од гіллі»:
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині
Дана поезія пронизана трагічним пафосом. Зустріч із хлопчиком-сиротою викликає в оповідача гіркі спомини про власне злиденне дитинство. Для автора найстрашнішим є рабська доля сироти. Епітет «свята» підкреслює значимість свободи для кожної людини й особливо для самого Кобзаря, котрому цієї свободи завжди бракувало.  Гнівною іронією просякнуті Шевченкові рядки про перспективи, які чекають на сироту в прийдешньому: гіркий хліб наймитування, сувора солдатчина, що тривала двадцять п’ять років і з якої було мало шансів повернутися додому живим та здоровим, адже люди, які там служили були покалічені або їх взагалі вбивали. Жорстокість тогочасного ладу у ставленні до обездолених, безправних дітей Шевченко відтворює в автобіографічному вірші-спогаді ″Мені тринадцятий минало…″ . Автор показує епізод із далекого минулого. Тут трагічно переплелись важке сирітство з світлими хвилинами і надіями на людське щастя. Багатий внутрішній світ ліричного героя цієї поезії суголосний із переживаннями юного Тараса. Композиція аналізованого твору своєрідно відбиває зміну настроїв головного персонажа. Початок поезії пронизаний оптимістичним пафосом. Яскравий сонячний день викликає в юного героя стан емоційного піднесення:
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога....
Проте щастя було недовгим, і криваві промені західного сонця повернули замріяного оповідача до сумної дійсності. Ліричний герой гостро переживає своє безталання і сприймає його як вирок долі. Дитячі спогади навіюють авторові невідрадні роздуми про власне життя. Вірш "На панщині пшеницю жала..." має ще другу назву — "Сон". У ньому Шевченко розповідає про долю селянки, яка уві сні бачить свого малого сина вже дорослим, щасливим, бо він уже вільний, одружений, має діточок. Мати від усього серця радіє за сина, але саме ця радість примушує її прокинутись, повернутися у сьогодення. Але уже нема з чого радіти. Тут мале дитя на руках, якого треба годувати, треба відробляти панщину на полі. Сумно усвідомлювати таку долю жінки. Вона могла б радіти життю разом зі своїм синочком, пестити його, бачити, як він дорослішає. Замість цього вона важко працює. Здається, Шевченко показав досить типову долю матерів-кріпачок. Проте за мету він ставив дещо інше, ніж викликати жаль до жінки, як це можна зрозуміти після першого прочитання. Поет хотів змусити сильніше любити, поважати матусю, допомагати їй, бо вона в кожного єдина та найкраща. А ще Шевченко стверджує, що український народ досягне довгоочікуваного щастя і свободи. У образі багатостраждальної матері-кріпачки поет змалював Україну, а в образі сина — нас, український народ.

У спогадах сучасників про Т. Г. Шевченка знаходимо чимало свідчень про уважне ставлення і любов поета до дітвори. Шевченкове серце боліло від того, що діти бідноти позбавлені радощів дитинства. Не раз, зустрівшись з кимось з них на вулиці, він заговорював ласкаво, купував ласощі. Глибокий біль і співчуття до дітей, які залишились сиротами, висловлені у поезії «На великдень, на соломі». У ній майстерно відтворено психологічні особливості малої дитини — її безпосередність, потреба радості, прагнення до самоутвердження і престижності. Вірш дуже мальовничий. Ніби бачимо, як весняного сонячного дня, граючись, діти завели розмову і стали хвалитися обновами. Як відомо, бажання похвалитися хоча б чим-небудь — характерна особливість дитячої психології (згадаймо вірш «А що у вас?» С. Михалкова). Поет із симпатією і співчуттям малює образ бідної дівчинки: «Одна тілько сидить без обнови сиріточка, рученята сховавши в рукава». Ліричний смуток автора виливається в слова: «одна», «сиріточка», «рученята». А скільки гіркої правди скрито за висловом «рученята сховавши в рукава». Мабуть, одежа на ній з чужого плеча, висять довгі рукава, а, може, нещасна сирота замерзла і гріється? Та знайшлося і в неї чим похвалитися: «А я в попа обідала». У вірші «Якби ви знали, паничі» широко висвітлена тема знедоленого дитинства. У формі спогадів про дитинство, про жахливі умови життя дітей на Україні написаний вірш «І виріс я на чужині». Автор згадує дитячі роки, своє перебування на Україні: Село неначе погоріло, Неначе люди подуріли, Німі на панщину ідуть . І діточок своїх ведуть!.. У цьому вірші поет закликає до боротьби за краще майбутнє, яке можливе за умови, «якби не осталось сліду панського в Украйні!». Мотиви безрадісного дитинства звучать в автобіографічному вірші Шевченка «Мені тринадцятий минало», в якому до болю трагічно переплелись важке сирітство з світлими хвилинами і надіями на людське щастя. Діти, познайомившись з твором Шевченка, співчувають пастушкові-сироті, але деколи по-справжньому не співпереживають з маленьким героєм. Не розуміють, зокрема, чому в пастушка несподівано міняється настрій. Що мав на увазі письменник, пишучи «та недовго сонце гріло, недовго молилось... Запекло, почервоніло і рай запалило»? Якщо дітям пояснити, що це Т. Шевченко так своєрідно намалював захід сонця, надвечір'я («село почорніло»), які нагадують сироті, що нікуди йому йти, бо немає в нього хати, діти проймуться настроєм хлопчика, глибше відчують вплив поезії. Тема дитинства для Т. Шевченка розкривалася через показ знедоленого дитинства. У поета вона ще тісно пов'язувалась з картинами його власного сирітства. У прозових творах, у яких менше автобіографічного елементу, дитинство показане і в інших ракурсах. Є в Т. Шевченка і окремі поезії, позначені світлими, життєрадісними барвами, це переважно ті, що зображують дуже раннє дитинство («І досі сниться: під горою...»). Глибока увага до дитини, добре знання її психології знайшли відображення в образотворчому мистецтві Т. Шевченка. В багатьох малюнках періоду заслання показані казахські діти. Особливо хвилюють такі, як «Байгуші» і «Державний кулак», На яких бачимо маленьких дітей-жебраків. Ці картини позначені глибоким психологізмом. 4. Відображення трагічної долі матері й дитини за часів кріпацтва у віршах та поемах «Катерина», «Наймичка», «Сон». Велику роль у вихованні дітей Т.Г. Шевченко надавав матері. Поет глибоко знав, як із благоговінням оспівана у фольклорі жінка-мати ("Па сонці тепло, а біля матері добре", "Нема у світі цвіту яскравішого над маківочки, нема і роду ріднішого над матіночки", "Немає у світі такого краму, щоб купити маму" тощо). У поемі "Наймичка" Т.Г. Шевченко виявив себе співцем материнства, зворушливо розкривав силу материнської любові: Дитя моє!...Із самого неба Долю виплачу сльозами І пошлю до тебе. Тема дитинства тісно поєднана в творчості Т. Шевченка з темою жінки-матері і трудівниці. На захист її людської гідності він підносив свій мужній голос поета-громадянина. «Слово мамо. Великеє, найкращеє слово!» — натхненно говорив поет, вбачаючи в материнстві особливу красу і радість. Змальовуючи страждання матері-наймички, поет захоплюється святими материнськими почуттями, її подвижницькою працею і відданістю дітям, чим започаткував в українській педагогіці культ жінки-матері. У пізніших поезіях цю ідею він висловив так: У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим... ... І перед нею помолюся, мов перед образом святим... У ранній поемі «Катерина» Т. Шевченко з глибоким співчуттям розповідає про поневіряння і смерть зганьбленої паном дівчини. Образ Катерини — жертви панської сваволі — подається поетом як соціальна трагедія дівчини-селянки в кріпосницькому суспільстві. Ще з більшим драматизмом розкрита трагедія матері, яка весь вік трудиться в чужій хаті, ніжно доглядає власну дитину, не сміючи признатись у материнстві, в поемі «Наймичка». В творах «Відьма», «Лілея», «Слепая», «Марина».  Т. Шевченко створює цілу галерею образів жінок-матерів, в яких поступово наростає протест проти соціальної неправди.  Ніхто до Шевченка з такою силою і глибиною людських почуттів не оспівав жінку-матір і трудівницю. «Не знаю у літературі всесвітній поета,— писав І. Франко,— котрий би так витривало, так гаряче і з цілою свідомістю промовляв в обороні жінок, в обороні їх права на повне, чисто людське життя» К М. Рильський у статті «Тарас Шевченко» захоплено визнає, що «такого полум'яного культа материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу» . У вірші «Сон» («На панщині пшеницю жала»), який ввійшов у дитяче читання, Шевченко змальовує образ матері й дитини-в умовах кріпосництва, висловлює мрії і сподівання селянства про майбутній справедливий суспільний лад. Поет вдається до форми сновидіння, щоб протиставити сувору дійсність вимріяному вільному життю, яке приснилося нещасній жінці. Вже перші рядки поезії відтворюють картини підневільної праці і без-прав'я: На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Уявляється безмежне море панських хлібів. Складені копи. Зігнуті замучені люди жнуть пшеницю. Поруч лановий на коні з нагайкою в руках. А до вечора ще далеко. Ніби жива постать жінки-кріпачки, яка під копою годує сина. Скільки тепла, любові і ніжності в її погляді і рухах- «розповила», «попестила», «тихенько сповила». Та важка панщина не лишає часу для дитини. Вираз «над сином сидя, задрімала», як і дієслово «пошкандибала» (а не «пішла») доповнює картину підневільної праці кріпачки. У сні вона бачить свого, вже дорослого сина, вільним і щасливим. Він «уродливий», «багатий», «не панський, а на волі», на «веселім полі» жне свою пшеницю. Ось як уявляла кріпачка майбутнє своєї дитини. Слова «прокинулась — нема нічого» сповнені глибокого трагізму і відчуття жахливої реальності. Т. Шевченко зіставляє мрії народу про волю з реальною дійсністю, щоб викликати глибоку ненависть у читача до тих суспільних умов, які прирікали людей на підневільне життя.

Рік написання: 1847

Тема «Мені тринадцятий минало»: зображення безрадісного дитинства Тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу.

Ідея: співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати.

Основна думка: не зазнали щасливого дитинства Тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами.

Художні засоби «Мені тринадцятий минало»

Риторичні оклики: «Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!»; «Поглянув я на ягня — не мої ягнята!»; «Обернувся я на хати — нема в мене хати!»; «Не дав мені бог нічого!»; «І хлинули сльози, тяжкі сльози!»; «…лани, гаї, сади!».

 Риторичні запитання: «…чи так мені чого було?»; «…чого так весело було?».

Порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє».

Метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо помарніло».

Епітети: «небо голубеє»; «тяжкі сльози», «господнє небо»

Автобіографічний вірш Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало складається з чотирьох настроєвих картин: хлопчик пасе овець, милується ясним сонечком, голубим небом; раптом розуміє, що він — сирота безпритульний, немає в нього нічого — ні ягнят, ні хати, ні рідної душі поряд; та ось прийшла дівчина, втішила, витерла сльози хлопчині, поцілувала — і сонце знову засіяло не лише в небі, а й у душі. У четвертій частині —роздуми дорослого поета про те, що той його колишній стан — це рай. Набагато гірше тепер, коли він усвідомив усю несправедливість існуючого ладу і виступив проти нього. Вірш емоційно насичений, передає найтонші відтінки почуттів ліричного героя, його страждання та переживання. Головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя… Раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози… Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — Оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми: Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє… Кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов’язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. Інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.

Ідейно-художній аналіз
Вірш написаний 1911 року і за деякими джерелами є першим друкованим віршем Павла Тичини. 1911 рік - це лише період становлення майбутнього поета, як особистості, рік навчання в Чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю Чернігівщини. Проте вірш засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста.
Вірш не належить до жодної збірки, пізніше входить до збірки „Сонячні кларнети”.
За жанром – це шедевр інтимної лірики.
Темою вірша є вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя, перших і тендітних емоцій відчуття кохання
Ідейне навантаження вірша не чітке, тут змішані хвилюючі ноти передчуття щастя і глибинне злиття з природою, отже, уславлення гармонії.
Ліричний герой сповнений почуттів, він звертається з риторичними запитаннями до уявних опонентів, які теж мають відчувати те, що і він, він закликає до рішучості, проте сам, не виявляє рішучості, лише щира, закохана душа здатна бачити символічні образи природи, а закохані, очевидно, бачать спільні образи. І тому риторичне питання початку вірша трансформується в риторичне ствердження. Ліричний герой знайшов однодумців, він не самотній у своїх почуттях!
Головних героїв тут цілий ряд. Безперечно, спочатку варто відзначити кохану, яка абсолютно не візуальна, вона навіть бездіяльна, бо просто спить... але і у своєму сні вона – це все для ліричного героя. (Чи не буде збоченням будити вночі дівчину, яка мирно спить?! але хіба дії закоханого можуть бути логічними?:)
Композиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються риторичними питаннями. Спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить, у другій частині простір ширшає – це вже гаї, вони сплять, але „все бачать крізь тумани”. Простір враз стає глобальним – місяць, зорі... а потім швидше звуковий образ ..”солов’ї” (цікаво, хто бачив вночі солов’я?!), але як же вночі вони співають..))
Навіть у такого красномовного лірика , як наш герой не вистачило слів виразити , як же вони співають: „А солов’ї ...” Красномовні три крапки, чи не так?
Художні засоби , які наявні в цьому вірші традиційні для інтимної лірики. Але головним, я вважаю – протиставлення. Природа-людина, в даному контексті повна співзвучність. Риторичне запитання, риторичне ствердження, звичайно ж, епітети, метафори. Присутня синекдоха „дідугани” (дерева)
Римування: 
Яскраво виражений чотиристопний ямб з незакінченою стопою, жіноча рима чергується з чоловічою, римування паралельне (перевірте)
Кохання не потребує слів, це надзвичайно тонке почуття, яке досить часто брудниться словами, пафосність тут недоречна, вона дратує. Якщо вже і писати про кохання, то саме так, без од и дифірамбів на адресу об’єкта почуттів, а так просто и щиро, я повірила почуттям цього юнака, він досить щирий в них, коли кохаєш, то все навколо змінюється, оживає, і насамперед змінюєшся сам!

Рік написання — 1844 Літературний рід: ліро-епос. Жанр: сатирична поема (політична сатира).

Провідний мотив: зображення справжньої суті російського імпер­ського режиму.

Головні ідеї «Сон»: засудження самодержавства й кріпосництва в Росій­ській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів.

 Композиція «Сон» Поема орієнтовно розмежовується на такі частини: пролог; покріпачена Україна; сибірські нетрі; самодержавний Петербург; прийом у царських палатах; видіння над Невою; вранішня столиця; другий прийом у палатах.

Сюжет «Сон» Експозиція: пролог, в якому Шевченко роздумує над тим, що у кожної людини своя доля; зображення соціальних й моральних гріхів, які процвітають в країні.

 Зав’язка: п’яний ліричний герой лаштується до сну і врешті-решт летить до неба. Розвиток подій: зображуються картини життя у часи, коли простий люд був покріпачений самодержавством.

 Кульмінація: сатирично висміюються кати і грабіжники народу. Розв’язка: «Не здивуйте, / Брати любі, милі, / Що не своє розказав вам, / А те, що приснилось».

 Про твір: авторський підзаголовок твору — комедія — указує не стільки на його жанр, стільки на спосіб відображення дійсності в ньому. У поемі «Сон» Т. Шевченко вдається до форми сну. Саме такий композиційний прийом (подорож уві сні) дав можливість авторові у відносно невеликому творі зобразити широку панораму життя в того­часній Росії. В основі композиції поеми чотири частини: вступ і три час­тини — зображення України, Сибіру й Петербурга. Перші два рядки вступу звучать іронічно: «У всякого своя доля, І свій шлях широкий», але те, що це іронія, стає зрозуміло читачеві з наступних рядків: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком — За край світа зазирає… Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою Взять у домовину. А ось останній рядок вступу звучить уже з відкритою ненавистю — саркастично: «Кров, як воду, точить!…» Саме маскування й форма сну розширили можливості зобразити широку панораму Російської імперії. Фантастичний політ оповідача за совою переносить читача з України до Сибіру, а звідти до Петербурга. Здавна в нашому народі сову сприймають як віщого птаха, який накли­кає смерть, цей образ ніби навіює тривогу. Справді, пролітаючи над Україною, ліричний герой милується теплим пейзажем, який викликає в читача радість і естетичне задоволення, але ненадовго, адже чарівна природа різко контрастує з картинами життя простих людей: «Он глянь, — у тім раї, що ти покидаєш, // Латану свитину з каліки зніма­ють, бо нічим обуть//Княжат недорослих…» Далі спостерігаємо вже не літній, а зимовий пейзаж, який не кон­трастує з описом життя народу, а, навпаки, підсилює його, будучи спів­звучним: на тлі холодної пустелі чути дзвін кайданів. У цьому звуково­му образі втілено тисячі людей, засланих у Сибір на каторжні роботи. Хто такий «цар волі», про якого урочисто говорить оповідач? Дослід­ник творчості Шевченка Ю. Івакін зазначає, що в образ «царя волі» вкладено щось більше, аніж може вмістити образ дворянина із Сенат­ської площі, це образ величезної узагальнювальної сили: а й справді, ві­домо, що декабристів не таврували розпеченим залізом, а Шевченків «цар волі штемпом увінчаний». Цей образ ототожнений із Христом, ро­зіп’ятим між двома розбійниками, у нього від тернового вінця рани, які нагадують сліди від припікання металом. У третій частині поеми ліричний герой переноситься до Петербур­га — міста, збудованого на кістках козаків. Душі померлих на будівниц­тві столиці символізують білі птахи (білий птах — символ Нового Запо­віту, уособлення Святого Духа), а одна з пташок символізує Павла По­луботка, якого дуже поважав Т. Шевченко. Різкому висміюванню піддає автор поеми свого землячка, якого зуст­рів перед царським палацом, цей дрібний чиновник-хабарник відцурав­ся рідної мови, так і не навчившись літературної російської. Тут суржик виступає засобом характеристики героя, глузування з нього: «Так як же ти//Й говорить не вмиєш//По-здєшнєму?»… Для викриття звироднілості й зажерливості панівної верхівки Т. Шевченко використовує різні сатиричні засоби, а найбільше — сар­казм: він наділяє панів емоційно-оцінними епітетами «пикаті», «пуза­ті», порівнянням «мов кабани годовані», називає їх «блюдолизами». їх­ню суть розкриває гротескна картина, яку І. Франко назвав «генераль­ним мордобитієм». По суті, у цьому епізоді узагальнено державно-бю­рократичну машину імперії, її політичний устрій, у якому вирішальни є кулак. Саркастичними коментарями ліричний герой наділяє царицю, називаючи її «цяцею», він розчарований, бо раніше повірив її «віршома­зам», описує її зовнішність, удаючись до карикатури — сатиричного за­собу: «Мов опеньок засушений, Тонка, довгонога». З осудом ставиться оповідач до Петра І й Катерини II, які зруйнували Запорозьку Січ і за­провадили кріпацтво: «Це той первий, що розпинав // Нашу Україну, // А вторая доконала //Вдову сиротину». Гротесковим є й кінцевий епізод поеми, у якому від безглуздого крику царя провалюється під землю його челядь, без якої він стає жалюгідним, без­силим і смішним, саме в цей момент розкривається примарна сила царизму. Іван Франко назвав поему «Сон» «сміливим маніфестом слова про­ти темного царства», «першим у Росії сміливим і прямим ударом на гниль і неправду кріпацтва».

15.    Складіть порівняльну таблицю до казки про Оха-Чудотвора Лесі Українки та народної української казки.

Леся Українка – Казка про Оха-чародія

Українська народна казка «Ох»
Як викликати старого діда Оха
Чи хто правий, чи неправий,
чи хто прийде сам, чи вдвох, —
всіх приймає пан ласкавий,
тільки треба мовить: "Ох!"

— Ох! Як же я втомився! — каже.
Тільки це сказав, аж з того пенька — де не взявся — вилазить такий маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж по коліна.

Опис діда по імені Ох
«Сам той Ох на корх заввишки,
а на сажень борода,
знає край і вдовж, і вширшки,
і кому яка біда.»

«…такий маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж по коліна.»

Палати вельможного підземного царя
«Під землею ж там — палати,
де вольможний Ох сидить,
гарні, пишнії кімнати,
срібло-злото скрізь ряхтить;

дорогії самоцвіти,
наче зорі, миготять,
скрізь заморські дивні квіти,
по клітках пташки сидять;

золотії грають рибки
в кришталевих скриньочках;
і ведмеді ходять дибки
в рукавичках, жупанках.»
«От як повів його Ох, та й повів аж на той світ, під землею, та привів до зеленої хатки, очеретом обтиканої, а в тій хатці усе зелене: і стіни, і лавки зелені, і Охова жінка зелена, і діти, сказано — все, все... А за наймичок у Оха мавки — такі зелені, як рута!..»



Термін перебування у старого діда Оха 

«Вічно будеш пробувати
у підземному дворі,
більш тобі вже не видати
ані сонця, ні зорі.»

«— Найми, — каже Ох, — у мене, я його навчу. Тільки з такою умовою: як вибуде рік та прийдеш за ним, то коли пізнаєш його — бери, а не впізнаєш — ще рік служитиме у мене!»

Хто має віру і надію то буде мати і любов…. (закінчення казки)
«Кажуть, бранка там ридає,
жде юнака-молодця;… 

…Якби хтів їй волю дати
хто з хоробрих юнаків,
мусить перше розрубати
сімдесят ще й сім замків...»
«Цар довго морщився, що за простого оддає свою дочку, а далі порадився цар, взяли їх поблагословили та подружили, таке весілля справили, що увесь мир скликали.»
Висновок
Цікаво й страшно читати «Казку про Оха-чародія». От би попасти у таємничі підземелля царя-чарівника, побачити його палац, придивитись до золотих рибок і різних пташок у клітках та до ведмедів у білих рукавичках! Але виявляється, що блискучий палац — омана й пастка, бо то «сумна міцна темниця», де за сімдесятьма сімома замками зачинена воля. 
Казка «Ох» належить до виду фантастичних казок. Дійові особи наділені чудодійним вмінням перетворюватись  на різні тварини чи предмети, хлопець горів та оживав.

Ох допоміг парубкові стати моторним і гарним хлопцем, бо він хотів мати вправного наймита. Він нечесний та хитрий, бо не тільки не віддячив за три  роки служби , але задумав не  відпускати хлопця до батьківського 
дому.
На мою думку, у казці добро перемогло наступне зло: лінивство хлопця, несправедливість та  нечесність Оха, хитрість сина та жадібність батька, впертість короля..
У кінці казки батько залишився сам. Він не зрозумів, що ретязь, шапка та вуздечка – це частина сина. Без них хлопець міг вільно втекти. Два рази батько послухав просьбу сина , тому вони були разом. Але багатство засліпило його , він знехтував словами та вирішив виторгувати гроші за уздечку. Так жадібність та непослух були покарані розлукою батька із сином.

16.    Розкрийте етичну функцію природи у віршах Лесі Українки «На зеленому горбочку», «Літо краснеє минуло», ліричну теплоту у вірші «Мамо, іде вже зима». Прочитайте напам’ять одну з поезій (за вибором).

«На зеленому горбочку…»

Леся Українка

На зеленому горбочку,

У вишневому садочку,

Притулилася хатинка,

Мов маленькая дитинка

Стиха вийшла виглядати,

Чи не вийде її мати.

І до білої хатинки,

Немов мати до дитинки,

Вийшло сонце, засвітило

І хатинку звеселило.

У дитячу українську літературу, як і в літературу взагалі, Леся Українка увійшла зі своїми темами й образами, з власним голосом, оригінальним почерком. У чому ж ця своєрідність голосу письменниці?

Леся Українка написала ряд віршів для малят, дітей дошкільного віку. Ці маленькі поезії характеризує передусім вміння поетеси передати те відчуття радості, яке виникає в дитини, коли вона пізнає навколишній світ.

Поетеса у своїх віршах змальовує картини рідної природи, навчає бачити прекрасне в ній, багатство її барв і яскравість їх, відчувати багатоголосся її, помічати безліч звукових відтінків і тонів, різноманітних шумів. Письменниця фіксує увагу і на різноманітності тих почуттів, які виникають внаслідок спостережень над природою.

Наприклад, у маленькому вірші "Літо краснеє минуло" Леся Українка відзначає, що всі принади й радощі літа діти не помічали доти, поки не настала зима. І лише відчувши стужу зимову, вони збагнули привабливість і красу літа й засумували за ним. Це зіставлення двох пір року дає дитині й нові знання, і нові відчуття. У вірші відтворено бажання дітей швидше дочекатись, коли "весна прекрасна квіточками вкриє" поле, коли настане "мила годинонька". Привілля літньої пори, такої принадної волі протиставляється смутку дітей, зумовленому тим, що вони змушені нудитися, сидіти взаперті.

Вірш "Мамо, іде вже зима" являє собою діалог між сином і матір’ю. Під час цієї розмови дитина одержує простенькі, але важливі для неї відомості про те, які зміни відбуваються в природі з настанням зими, про зимівлю птахів, які залишаються в рідному краї. І роздуми матері й дитини пройняті почуттям радості від пізнавання, гордістю за сміливу малесеньку пташку.

Вірш написано двома розмірами – дактилем і анапестом. Мова малого сина, жвава, безпосередня і емоціональна, багата на запитання й вигуки, добре вкладається в дактилічний розмір (трискладова стопа з наголосом на першому складі):

"...Мамо, чи кожна пташина В вирій на зиму літає?.."
"Чом же вона не втіка? Нащо морозу чека?.."
"Нащо ж співає? Чудна! Краще б шукала зерна!.."

Через мову хлопчика поетеса розкриває характерні риси його вдачі: активний інтерес до навколишнього світу, допитливість, уміння уважно спостерігати явища природи і думати про їх причини. Він не заспокоїться, поки не з’ясує якесь питання до кінця.

Мова матері має іншу інтонацію, інший темп, іншу ціль. Мати говорить більш повільно, вдумливо, зважуючи слова, щоб дитина зрозуміла відповідь. Для цього Леся Українка дуже влучно використовує анапест (трискладова стопа з наголосом на останньому складі):

"Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної,
Жде, що знову прилине весна".

У відповіді матері на запитання сина виражена любов її до своєї дитини, бажання на прикладі маленької пташки, яка не боїться зими, "хоч голодна, співа веселенько", навчити сина не лякатися труднощів, бути завжди бадьорим, любити рідну землю, вірити в краще майбутнє свого народу.

17.    Розкажіть про погляди І.Франка на освіту і виховання («Женщина-мати», «Байка про байку»).

Діяльність І.Я.Франко охоплювала різні ділянки суспільно-політичного життя. З революційно-демократичних позицій критикує І.Франко тогочасну реакційну дитячу літературу, таку далеку від життя і правди, як небо від землі. Дитині слід давати найкращі твори рідної чи світової літератури, змалку привчаючи її вдумливо ставитися до их. В статті «Женщина - мати» молодий письменник підкреслює необхідність керувати дитячим читанням, відбираючи змістовні і доступні розумінню дитини книжки: оповідання про подорожі, народне і родинне життя. Ця стаття про роль матері в сімейному вихованні. У статті «Женщина - мати» сформульовані також і вимоги до художньої форми дитячих книжек: в их повинні бути «уявлення живе і ясне», «спосіб вираження маленький, простий і зрозумілий». На його думку, дітям потрібні такі твори, які «образують розум і дух і становлять, таковым чином, здоровий корм душі». Франко надавав казковому жанру особливого значення у вихованні дитини. В останній збірці «Байка про байку» він веде розмову про те, як слід розуміти алегоричні образи і картини, і роз'яснює, що казка цікава не тим, що в ній є вигадка, фантастика, неправда, а тим, що «під лушпиною тої неправди» вона «криє звичайно велику правду». Казкові Осли, Барани, Вовки та Зайці викликають сміх, бо в їхніх вчинках вгадуються людські стосунки, звички й хиби: «Говорячи ніби про звірів», казка «одною бровою підморгує на людей». «Байка про байку», на його думку, мала допомогти дитячому читачеві у сприйнятті змісту казок в контексті з суспільним і особистим життям. Іван Франко вважав, що спочатку доцільно знайомити дітей з людськими взаєминами саме через казкові форми, бо гола правда життя може бути болючою для их. Корисними для розвитку дітей Франко Вважав народні казки. Змалку він знав їх безліч, в шкільні роки записував почуті в колі товаришів народні оповідання і казки, відтак протягом всього життя збирав і систематизував казковий епос. Він сам написав чимало сатиричних і дидактичних казок. Деякі призначалися дорослому читачеві, значна частина - дітям різного віку. У малюків викличе і співчуття і посмішку побита кухарем киця з однойменної віршованої казочки: вона так гірко плаче, «аж їй очиці попухли», та з її виправдувань виходить, що сметану злизала все-же вона. Дітям дошкільного віку Франко «по-новому» розповів стару казку «Ріпка». Зіставляючи народну казку і написану за тим самим сюжетом «Ріпку» І.Франко, можна встановити, що новейшего вніс письменник. Дійові особи дістали власні імена: дід Андрушка, баба Марушка, донечка Мінка і т.д., завдяки чому розповідь набуває більшої конкретності і достовірності. Франкова казка називає різні знаряддя праці і послідовно показує боту, яку слід виконувати, щоб виростити ріпку: «взяв дід рискаль та й мотику, скопав у городі грядку велику, мервицею попринадив, грабельками підгромадив, зробив пальцем дірочку-дрібку - та й посадив ріпку». І отдалі: «Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку підливав...» Сама ріпка, завдяки метафорам, порівнянням, набуває о'ємності, відчутності І, здається, росте просто на глазах: "Зразу така, як мишка була, поэтому, як буряк, поэтому, як кулак, поэтому, як два, а на кінці стала така, як дідова голова». У казці І.Франка розповідь збагатилася подробицями, які характеризують трудові зусилля діда та його помічників: «Узяв дід ріпку за зелений чуб, тягне руками, зіперся руками», а потім разом з бабою вони: «працюють руками, упираються ногами» і т.д. твір письменника зберігає ідею народної казки: кожну справу краще виконувати колективно, тоді і маленька слабосила істота стане у пригоді. Та ще дуже зримо показано у І.Франка, що трудові зусилля увінчаються великим успіхом - добрим урожаєм.

В студентські рови Франко написав статтю “Женина – мати” (1876) про роль

матері в сімейному вихованні. В розділі “Лектура для дітей” піддавалася

критиці, реакційна дитяча література, справедливо названа молодим

Франком “сентиментальними і романтичними нісенітницями”. На його думку,

дітям потрібні такі твори, які “образують розум і становлять, таким

чином, здоровий корм душі”. Список рекомендованої літератури, який

запропонував Іван Франко, був невеликим.

18.    Розкрийте фольклорну основу збірки казок І.Франка «Коли ще звірі говорили», зображення соціальної дійсності, моралі, класового суспільства, побуту різних верств населення. Зробіть ідейно-художній аналіз однієї із казок збірки.

У 1899 р. у Львові вийшла збірка казок І.Франка «Коли ще звірі говорили». Вона призначалася дітям від 6 до дванадцяти років. Письменник сподівався, що казки прийдуться їм до смаку, розбудять їхню фантазію, викличуть сміх і роздуми, спонукають пильніше придивлятися до життя, до рідної природи. Франко цікавився усною творчістю різних людів світу. Створюючи казки про тварин, він використав російські, сербські, німецькі, грецькі, індійські сюжети, проте обробив їх по-своєму, надаючи і нравам дійових осіб, і місцю дії національного колориту. Точними соковитими фарбами змальовані українські пейзажі. Так, дія в казці «Заєць і їжак», починається ясним осіннім деньком, саме если «гречки відцвітали»: «Сонечко зійшло ясно на небі, вітерець теплий проходжувався по стернах, жайворонки співали високо- високо в повітрі, бджілки бриніли в гречанім цвіті.... Все, що жило, радувалось милою дниною...» Радісне замилування рідною природою викликає цей опис у читачів. А розповідь про те, як Лис Микита («Фарбований Лис») пробирається на торговище - лізе «поміж коноплі та кукурудзи», йде городками, «перескакуючи плоти та ховаючись поміж яриною», відсиджується у бур'янах, - викликає в уяві околиці українського мі100. У спілкуванні героїв відтворюються типові для українського народу звичаї, в мові використовується дотепний жарт, яскраві й мудрі приказки, нередко уїдливі, насмішкуваті, народні звертання, фразеологізми. Казка «Лисичка і Журавель» розповідає, що герої її «покумалися». Лисичка запрошує Журавля: «Приходь, кумцю! Приходь, любочку!». Журавель пригощає: «Чим хата багата, тим і рада». Франко надавав казковому жанру особливого значення у вихованні дитини. Він хотів, щоб казка була для малих слухачів засобом пізнання дійсності, щоб від «казкових фікцій» думки дитини спрямовувалися «на дальший, ширший обрій життєвого змагання». Казка передасть малому читачеві мудрий народний погляд на життєві конфлікти, оптимістичну віру в перемогу добра і правди. Вона «вводить в світ простих нравів і простих відносин», де «все видно ясно і симпатії не потребують ділитися». Сприймаючи казкових героїв, сміючись над ними або співчуваючи їм, дитина винесе звідси «перші і міцні основи замилування до чесноти, правдомовності і справедливості».

19.    Складіть вступне слово про Б.Грінченка для дітей. Зробіть ідейно-художній аналіз поетичних творів, що ввійшли в коло дитячого читання.

Народився Борис Павлович Грінченко 9 грудня 1863 року в збіднілій дворянській сім‘ї на хуторі Вільховий Яр Харківського повіту. Вже в дитинстві, яке минало тут і на хуторі Кути поблизу Харкова, виявився його нестримний потяг до книжок. Він читає все, що потрапляє до рук. 
    У харківському реальному училищі (1874-1879) Б. Грінченко знайомиться з народними гуртками, вивчає й поширює їхні видання, що й стає причиною арешту та кількамісячного ув‘язнення. 
    Згодом складає при харківському університеті екзамен на звання народного вчителя і з 1881 по 1893р., вчителює в різних селах Харківщини, Сумщини й Катеринославщини, поєднуючи педагогічно-освітню діяльністьз фольклорно-етнографічними та лінгвістичними заняттями. 
    З 1881р. Починається інтенсивна літературна діяльність Б. Грінченка. Його твори різних жанрів під власним іменем і під різними псевдонімами (П. Вартовий, Василь Чайченко, Б. Вільхівський, Іван Перекотиполе) систематично друкуються в журналах, альманахах, а також окремими виданнями. Виходять поетичні збірки “Пісні Василя Чайченка”(1884), “Під сільською стріхою”(1893), “Пісні та думи”(1895), “Хвилини”(1903). 
    У 1902 році Б. Грінченко живе і працює в Києві. Разом з дружиною Марією Загорною  він укладає чотирьохтомний “Словарь української мови” (1907-1909). 
    Б. Грінченко – автор близько 50 оповідань, написаних впродовж 1886-1907рр. У переважній більшості  творів зображено життя трудового селянства. Захворівши на туберкульоз ще в юні роки, поїхав на лікування до Італії, там в місті Оспедалетті, 6 травня й закінчився життєвий шлях невтомного трудівника. Тіло його було перевезено на Україну й поховане на Байковому кладовищі в Києві. 

Ідейно-художній аналіз «Шматок хліба»
Шматок хліба 
І холод, і мряка надворі панує,
А вітер осінній реве і лютує.
Дивлюся: під тином сердешна дитина,
Хлоп’ятко маленьке, — вся в латах свитина, —
Іде-шкутильгає, підходить до хати…
Недавні ще сльози на личеньку знати,
І видко у очах голодную муку…
«Христа ради, хліба!… — Закляклую руку
Хлоп’я простягає. — Не їв ще нічого…»
Дали у віконце хлоп’яті сухого
Шматок того хліба… Малими руками
Вхопило шматочок, до його вустами
Припало відразу й пішло по дорозі…
Дмухнув знову вітер і здув його сльози…
Образи трударів, бідноти, жебраків, проходять у ліриці Грінченка. Хвилюючий образ дитини-сиротини, яка жебрачить. Поет зображує «хлоп’ятко маленьке» яке шкутильгає на холоді і мряці. Дитина змучена та знесилена, не бачивши довго їжі все ще знаходить в собі сили продовжувати йти. В завершенні вірша відбуваються події де хлопчина отримує «шматок того хліба» і продовжує далі йти по дорозі 
Під вербами
Верби старі похилилися там,
В хвилях купаються віти;
Сонячним пишним промінням з небес
Річка й дерева облиті.

Кладка під вербами; бачу на їй
Дівчина там молодая,
В хвилях полоще вона полотно.
Бризками воду збиває.

Все в тії дівчини любе таке.
Все і вродливе, і пишне:
Карії очі  — мов зорі з небес;
Губи  — червоная вишня.

Хвилі волосся спадають униз;
Дужі й малі рученята…
Дівчино! хто вже побачив тебе,
Той не здола не кохати!
Лагідну красу чарівного краєвиду описує поет у вірші. Тут—«верби старі похилилися», «в хвилях купаються віти»,   «кладка   під   вербами» — і на цьому тлі вимальовується дівоча врода. Б. Грінченко захоплювався прекрасними пейзажами рідного краю. Світлим почуттям живе ліричний герой поезії "Під вербами". Серце ліричного героя відчуває радість, тому що прийшло кохання. Пейзаж, який змальовує поет, нагадує райський: усе купається в сонячному промінні, над водою хиляться верби. Та красивіша за цей пейзаж дівчина, яка полоще в річці полотно. Поет милується її вродою й вправністю. Стільки замилування в цьому вірші, що здається, ніби сама молода Україна вийшла на берег, аби лірик побачив її чистоту й пишність

20.    Визначте тематичне розмаїття оповідань Б.Грінченка про дітей і для дітей. Доведіть доступність художнього зображення історичної події в оповіданні «Олеся».

 Перу Грінченка належать чимало творів про дітей і для дітей. Ідучи від конкретних життєвих випадків, Б. Грінченко майстерно узагальнював їх, а довголітня вчительська праця допомагала йому розкривати поведінку дітей у найрізноманітніших ситуаціях. 
    Малолітні герої Б. Грінченка здебільшого проходять суворі випробування, життя деякого з них навіть обривається трагічно... 
    Залишившись сиротою, дванадцятирічна Галя (“Сестриця Галя”) замінює меншим діткам матір. І тут розкривається благородне серце малолітньої трудівниці. Ще в скрутнішому становищі опинилася дещо старша Марися з оповідання “Сама, зовсім сама”(1885). Після смерті матері дівчинку виганяють з хати, ніхто не бере її на службу, обзивають волоцюгою. Чорний відчай  полонив дитину і вона не має сили протистояти безнадії: хвора, безпомічна, дівчинка кидається під поїзд. 
    Глибинного проникнення у внутрішній світ дитини позначається оповідання “Україна”(1891), в якому йдеться про завжди голодну школярку, що взяла без дозволу шматок хліба в товаришки. Виховна спрямованість твору очевидна: автор прищеплює юному читачеві почуття співпереживання, осуджує бездумність і черствість. Провідна ж думка, що пульсує в підтексті оповіданя: викриття соціального ладу, що примушував дітей трудівників на напівголодне співіснування. 
    Оповідання “Дзвоник” (1897) за темою і характером розгортання конфлікту не має аналогів в українській літературі . у ньому йдеться  про семирічну Наталю, які після смерті матері віддали до міського притулку. Вся увага зосереджена на показі моральних страждань дитини, що опинилася в незвичних умовах, у зовсім незвичайному середовищі, серед людей, які не хочуть і не можуть зрозуміти її душі. Здавалося б тепер Наталі стало краще: вона нагодована й одягнена, спить у теплому ліжку , начальниця її не б‘є і не лає. Та все ж дитині неймовірно тяжко: щоденне глузування з “селючки”, обзивання нестерпним прізвиськом відокремленим від інших, відчуженість тяжким гнітом придавили її. 
    Наскрізний образ дзвоника, створений письменником, виявляється тією характеристикою, яка напрочуд зримо підсилює і довершує відчуття нестерпності казарменного режиму. Дзвоник паралізує волю дитини, сковує її думку. Він здається Наталі живою істотою, яка за всіма наглядає, несподівано вривається в її спогади. Це так вражає дівчинку, що у неї з‘являється думка про самогубство. 

«Олеся» — оповідання Бориса Грінченка, вперше видане у 1890-му році. Твір відзначається авторським гуманізмом, глибиною проникнення у світ дитячої психології, зображенням родинного та національного обов'язку. Автор, змальовуючи життя і виховання дітей в тогочасних суспільних умовах, реалістично і всебічно відтворював психологію героїв, спосіб їх мислення за допомогою діалогів, введених до тексту.

21.    Розкрийте тему сирітської долі дитини в оповіданнях Б.Грінченка («Сама, зовсім сама», «Сестриця Галя», «Дзвоник»). Складіть план-характеристику до образу головної героїні одного з оповідань (за вибором).

    Залишившись сиротою, дванадцятирічна Галя (“Сестриця Галя”) замінює меншим діткам матір. І тут розкривається благородне серце малолітньої трудівниці. Ще в скрутнішому становищі опинилася дещо старша Марися з оповідання “Сама, зовсім сама”(1885). Після смерті матері дівчинку виганяють з хати, ніхто не бере її на службу, обзивають волоцюгою. Чорний відчай  полонив дитину і вона не має сили протистояти безнадії: хвора, безпомічна, дівчинка кидається під поїзд. . 
    Оповідання “Дзвоник” (1897) за темою і характером розгортання конфлікту не має аналогів в українській літературі . у ньому йдеться  про семирічну Наталю, які після смерті матері віддали до міського притулку. Вся увага зосереджена на показі моральних страждань дитини, що опинилася в незвичних умовах, у зовсім незвичайному середовищі, серед людей, які не хочуть і не можуть зрозуміти її душі. Здавалося б тепер Наталі стало краще: вона нагодована й одягнена, спить у теплому ліжку , начальниця її не б‘є і не лає. Та все ж дитині неймовірно тяжко: щоденне глузування з “селючки”, обзивання нестерпним прізвиськом відокремленим від інших, відчуженість тяжким гнітом придавили її. 
    Наскрізний образ дзвоника, створений письменником, виявляється тією характеристикою, яка напрочуд зримо підсилює і довершує відчуття нестерпності казарменного режиму. Дзвоник паралізує волю дитини, сковує її думку. Він здається Наталі живою істотою, яка за всіма наглядає, несподівано вривається в її спогади. Це так вражає дівчинку, що у неї з‘являється думка про самогубство. 

22.    Розкрийте характер взаємин дітей із батьками та іншими героями в оповіданнях Б.Грінченка «Украла», «Батько і дочка», «Екзамен».

23.    Складіть план до оповідання Степана Васильченка «Свекор». Назвіть художні деталі, які використовує письменник у зображенні Василька.

1. Знайомство. (або Сердитий Василько.)

 2.Вигадка матері . а) «краще б … вчився». б) Кого ж з трьох? в) Вибір зроблено.

3. Василькіна прихильність.

 4.Збори.

5. Страшна правда про одруження.

6. «Нехай його й кат візьме!» (або  Щасливий кінець)

Оповідання про дітей характеризуються “м’яким ліричним гумором у поєднанні з оптимістичним началом” [1, с. 19]. Згадаймо оповідання “Свекор”, у якому показано малого Василька, який любив “старкувати” та повчати. Образи дітей змальовано митцем з особливою ніжністю справжнього педагога й психолога. Світ дитинства залишався йому близьким і дорогим усе життя. У характерах своїх героїв С.Васильченко показав великий емоційний потенціал. Це, насамперед, винахідливий, “слухняний і почтимий” Івашко (“Мужицький ангел”), який просив у церкві перед іконою горщик меду. Його молитва-медитація була настільки щирою, що здалося він почув голос: “Бери, тільки щоб ніхто не бачив” [1, с. 214].

24.    Розкажіть про драму душі маленького героя в оповіданнях В.Винниченка для дітей («Федько-халамидник», «Кумедія з Костем»).

«Федько халамидник» аналіз твору Тема «Федько халамидник»: показ люблячого, ніжного, відкритого серця дитини (Федько), яке протиставляється жорстокості дорослих, потворному і злочинному суспільству, яке калічить маленькі життя і маленькі душі. Ідея «Федько халамидник»: возвеличення чесності, незрадливості, почуття власної гідності, винахідливості (Федько) і водночас засудження бешкетливості, схильності до нерозважливих вчинків, показної вихованості, манірності, лицемірства, егоїзму (Толя). Жанр «Федько халамидник»: соціально-побутове оповідання. Проблематика «Федько халамидник» любов і ненависть; порядність і лицемірство; добро і зло; моральний вибір (між цілісним благородним моральним світом бідняцької дитини і підступною, хитрою, егоїстично-дворушницькою поведінкою малолітнього «панича-негідника»). Головні герої «Федько халамидник»: Федько, Толя, Стьопка, Льонька, Спірка, Гаврик, Іван (батько Федька), Іваниха. Композиція «Федько халамидник» Експозиція: знайомство з Федьком, його розбишацькою поведінкою, характером; взаємостосунки халамидника з іншими хлопцями. Зав’язка: вирушення хлопців на льодохід. Кульмінація: сцена, в якій після пригоди на річці, коли Федько врятував хлопчика Толю, батьки тяжко карають ні в чому не винного «халамидника». Толя хоче перекласти свою провину на Федька — і той ще раз рятує його. Розв’язка: смерть Федька Історія написання «Федько-халамидник» Оповідання В. Винниченка «Федько-халамидник» вперше опубліковано в «Літературно-науковому віснику». Улюбленець кількох поколінь юних читачів — і то не лише українських, оскільки оповідання перекладалося й на інші мови, — Федько впевнено зайняв місце поруч з Томом Сойєром, Гаврошем, П’ятнадцятирічним капітаном. Перше знайомство читачів з цим відчайдухом відбулося ще 1912 року, коли оповідання про нього з’явилося друком на сторінках київської газети «Рада». Винни-ченкові тоді було тридцять два роки і мешкав він далеко від України — у Франції. Як літературний персонаж Федько-халамидник має французьку «прописку». Оповідання «Федько-халамидник» із багатьох поглядів є твором автобіографічним. Збереглися записані дружиною Винниченка спогади його матері, в яких є деталі, які знаходимо і в оповіданні. Наприклад, згадки про те, як Володимир тримав сусідських дітей «трохи в терорі» (порівняйте із забавами Федька, який вдає із себе Солов’я-Розбійника). Федьків батько — працівник друкарні — у родині Винниченків друкарем був старший брат Володимира… Та й довкілля, змальоване письменником, дуже нагадує Єлисаветград часів його дитинства. Проте найголовніше, мабуть, те, що своєму героєві В. Винниченко віддав чимало власних рис… За одне з видань оповідання на початку 20-х років авторський гонорар було направлено на користь дитячих притулків.

В основі твору лежить конфлікт, який трапився в дитячому середовищі: через непорядну поведінку одного хлопчика помер інший, але подібна ситуація могла б статися й серед дорослих. На «дитячому» матеріалі письменник порушує далеко не дитячі проблеми вірності в дружбі й товаришуванні, порядності. Ці проблеми автор розкриває через два центральні образи оповідання — Федька й Толі, через майстерний аналіз їхньої психології та вчинків.
Федько й Толя в оповіданні протиставлені. Федько, на перший погляд, безтурботний, розбишакуватий хлопчина, який прагне бути першим у дитячому колективі, часто здійснює ризиковані вчинки, які шокують дорослих. Наприклад, перехід через річку по крижинах навесні. Але у цього «халамидника» добре серце, він прекрасний товариш, завжди подасть руку допомоги іншому. Ці риси вдачі Федька письменник розкриває через його вчинки, зокрема поведінку у винятковій ситуації, коли панське дитя Толя також опинився на крижинах, копіюючи Федька, і провалився під лід. У цій ситуації навіть дорослі розгубилися, а Федько порятував Толю. Федько надзвичайно порядна людина, батько навчає його бути чесним, ніколи не обманювати. Лише один раз Федько обманув, бажаючи вигородити Толика, — він узяв його вину на себе. Це дорого обійшлося хлопчикові: крім того, що він простудився, рятуючи панича, батьки жорстоко побили його. Моральна травма ускладнила й без того тяжкий стан хлопчика, і він помер.
Образ Толика — панської дитини, яку оберігали від будь-яких труднощів, протиставлений образу Федька. Це протиставлення виявляється і в портретних характеристиках, а особливо через повег дінку в критичній ситуації. Толя сам напросився на крижини, бо його мучила заздрість до Федька, але зізнатися в цьому своїм батькам він побоявся. Толя сприймає благородний вчинок Федька як належне, його не мучить сумління, що він обманув, звалив свою провину на товариша. Коли Федько помер, Толик навіть не прийшов попрощатися з ним, лише байдуже спостерігав з вікна за похоронною процесією. Засобом характеристики цього героя є й фінальний епізод: Толя приходить до матері Федька забрати чижика, хоча Федько виграв суперечку і цей чижик уже йому не належав. За допомогою виразних деталей автор дає зрозуміти нам, яка людина виросте з цього Толика.
Неоднозначно зображені батьки Федька-халамидника: їх поведінка стосовно сина видається жорстокою, але вона психологічно вмотивована. Батьки Федька знаходяться в повній залежності від Толикових, бо знімають у них квартиру і в будь-який момент можуть опинитися на вулиці. Цим і зумовлене таке строге покарання сина за те, що він образив хазяйську дитину.
Надзвичайно прикро, що Толя, якого врятував ціною власного життя Федько, навіть не робить ніяких висновків, більше того, він аніскільки не засмучений тим, що сталося. Виходить, що благородний учинок «халамидника», який призвів до страшної трагедії, був непотрібний, бо зрозуміло, що такі, як Толик, не змінюються.

Дитячі образи В. Винниченка виписує уважно, переконливо, виявляє увагу

до особливостей дитячого характеру, заглиблюється у внутрішній світ

своїх героїв, їхні думки й переживання. Автор як тонкий психолог часто

аналізував підсвідомі першопричини поведінки людей, їхні інстинкти,

соціальне та біологічне у вчинках . Такою є історія “паршивого

байстрюка”, абсолютно не подібної до оточення дитини, яка переростає в

трагедію, що змушує замислитись і героїв твору, й читачів. Тема долі

байстрюка, розкрита у новелі “Кумедія з Костем”, яка була надрукована у

1910 році, була не новою для української літератури, адже від появи

Шевченкової “Катерини” та інших творів минуло багато часу. Однак

В.Винниченко зумів по-новому підійти до розгляду даної проблеми. Автору

вдалося зобразити соціальні та моральні вади  суспільства не через

прямий осуд конкретних винуватців народження “байстрюків”, а завдяки

розкриттю обставин життя й психології самих жертв. Новела розпочинається

із категоричної думки автора про свого головного героя: “З  Костем

сталася чудна кумедія...”. Письменник називає його “кумедним хлопцем”.

Вся “кумедність” його полягала в тому, що він, непривабливий, з

“ріденькими, гостренькими” зубами, “нізащо не кусався”, коли його били і

ніколи не плакав.

Однак письменник розкриває нам, що за Гостевою непривабливістю,

відчайдушністю та дещо зверхньою поведінкою криється біль, прагнення

привернути до себе увагу, комусь сподобатися, доказати, що він все-таки

людина, а не якась істота, про яку всі одностайно кажуть: “байстрюк”.

Автор уважно виписує найдрібніші деталі в показі поведінки й зовнішності

Костя: він схожий на “забитого боязкого собаку”, що вишкіряє зуби й

гавкає або гарчить в обличчя кожному, хто насміхається з нього. Кость

постає перед читачами як безправна, зацькована, несправедливо ображена й

принижена усіма дитина. Яскравим свідченням цього є такі рядки: “Як його

вже не били і хто вже його не бив: і ланові, і кухарки, і скотарі, і

свинопаси, ні за що не плакав! Уже й на парі йшли не раз, що заплаче,

таки ні... Його так і прозвали за це “кам’яним виродком”.

У Костя прокидаються надії, коли він дізнається про свого батька. Згодом

помічаємо дивну ніжність до недопалка, що побував у руках батька – пана.

Кость міцно тримає його, як найдорожчу в світі річ (“То татове!”), яка

хоча б трохи пов’язує його з батьком. З тим недопалком у руці він і

помирає, з тим недопалком і поховають “кам’яного виродка”. Спроба

кухарки забрати недопалок несподівано викликала сльози, “як горох” –

вони, як і оті “хр-р-р!”, розкривають глибокий розпач “впертого”

хлопчика від усвідомлення власної “нічийності”. Твір пройнятий протестом

проти нелюдського в людях і співчуття до “кумедного Костя”.

25.    Обґрунтуйте викривальність циклу С.Воробкевича «Сміховинки». Складіть план-характеристику образу Яреми Головатого.

Сидір Воробкевич (також Ізідор, псевдонім Данило Млака, 1836, Чернівці –1903)– письменник, композитор, педагог, фольклорист, етнограф, “один із перших жайворонків українського Відродження” (І.Франко), який писав також німецькою та румунською мовами. Походив із родини православного священика, рано залишився круглим сиротою, виховувався дідусем і бабусею.
     До кращих епічних творів письменника належить цикл гумористичних оповідань про «дивні порядки і чудні звичаї» містечка Безглуздів та його «мудрих мешканців», об'єднаних спільним заголовком «Сміховинки» . Книга «Сміховинки» вийшла друком у 1970 році. 
       До циклу ввійшло 14 сміховинок: «Чому Яремко Головатий став начальником Безглуздова?», «Перша рада начальника», «Другу рада начальника Головатого», «Як безглуздівці будували ратуш», «Вісім чи дев’ять», «Як безглуздівці наповали горіх», «Як безглуздівці ставили млин», «Як у містечку Безглуздові розвелися оселедці», «Війна в безглуздові», «Як безглуздовці воювали з раком», «Як безглуздівці скрили вічевий дзвін», «Як безглуздівці сіль засівали», «Боротьба з котом. Пожежа в Безглуздові», «Мандрівка безглуздівців світами»
       Автор використовує у творах добродушну насмішку, удаване вихваляння, приховану іронію.   
      За допомогою фразеологізмів С. Воробкевич у циклі гумористичних оповідань «Сміховинки» поєднує естетичні категорії іронічного та сатиричного. Автор характеризує тупість усіх мешканців міста Безглуздова: «Казали, що кождому безглуздівцеві  розуму насипано в голову лопатою». Автор створює удавану позитивну оцінку мешканців міста: «Зі всіх усюдів заходили до них люди позичати розум, як у лихваря грошей». Висміює «мудрих» жителів: «З того горіха, мабуть, безглуздівцінаїлися такої мудрості»
     Іро́нія (лукавство, глузування, прихований гумор) — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. 
Іронія набуває дошкульної насмішки з Яремка Головатого, начальника Безглуздова
Як Яремко Головатий став начальником містечка Безглуздова : У місті умер якось старий начальник. Лиш один не мав жодної хиби: Яремко Головатий, чільна і справді дуже головата людина. Йому вже в колисці ряба баба Явдоха напророчила, що з його розумом ніхто не зможе змірятися. 
Придумував безглузді дії, які виконували всі жителі: щоб не пропала трава яка росла високо на мурі, він наказав туди підняти на мотузці всіх корів, щоб вони поїли траву – так в селі не стало ні одної корови; щоб в ратуші було світло він наказав збирати світло в мішки і приносити до муру; для того щоб дати води великому дубові, Головатий наказав нахиляти його гілки до ріки
Не дуже тямив в лічбі: коли  Ярема разом з міщанами збиралися прорідити ліс загримів сильний грім, вони швидко тікали з лісу, потім почали рахувати чи всі залишились живими, Ярема рахував-рахував, але одного не вистачало – він завжди забував порахувати себе.

26.    Проаналізуйте збірку «П’ять казочок» М.Коцюбинського. Назвіть фольклорні джерела, що використав автор для образного осмислення морально-етичних проблем у мініатюрах збірки.

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ
П'ЯТЬ КАЗОЧОК

ПРО ДВОХ ЦАПКІВ

З одного берега йде до річки білий цапок, а з другого берега надходить чорний цапок. І той хоче через річку перебратися, і другий. А через річку кладка. Така вузенька, що тільки один може перейти, а двом тісно.

Не схотів білий цапок зачекати, поки перейде через кладку чорний, а чорний собі не схотів заждати, щоб перейшов білий.

Ступили обидва на кладку, зійшлись посередині та й ну один одного лобами й рогами бити! Бились, бились, та й скінчилося на тому, що обидва в воду попадали і потопились.



ДВІ КІЗОЧКИ

А дві кізочки — то були розумнішими. Стрілись вони на вузенькій стежечці. З одного боку стежечки глибокий рів, а з другого — висока та крута гора. Розминутися ніяк не можна.

Постояли вони, постояли, подумали-подумали, а тоді одна кізочка стала на коліна, перевернулась на бік, лягла на стежці і притиснулась спиною до гори.

Тоді друга обережно переступила через неї, а та, що лежала, встала і пішла собі.



ДЕСЯТЬ РОБІТНИКІВ

Зайшов я колись до однієї жінки в хату — Одаркою звали жінку. Дивлюсь, а у неї в хаті так чисто, гарно так: діти умиті, чисто одягнені, обід зварений.

— Як ви встигаєте все зробити? — питаю я в Одарки.

А вона каже:

— Як же мені не встигнути! У мене служать аж десять добрих робітників. Вони мене слухають: що не скажу — зроблять, оден одному помагають!..

— Які ж то у вас робітники?

— А ось вони! — засміялась Одарка і поклала на стіл своїх десять пальців.



ІВАСИК ТА ТАРАСИК

Івасик ловив рибку. Все, що зловив, склав у кошичок, закинув кошичок на плечі та й іде додому. Побачив його Тарасик та й тихенько, тихенько за ним. Думає, як би витягти рибку.

Тільки Тарасик підкрався до кошичка, а Івасик почув, що хтось ззаду до кошичка добирається, та й озирнувся...

Тарасик одскочив, руки заклав назад, голову задер — іде, наче то не він до кошичка добирався.

Іде Івасик далі. Йде собі спокійно, а Тарасик знов підкрався, заклав в кошик руку — та як заверещить!

Великий рак вчепився йому в палець!

Бо в кошику не тільки рибка була, а й раки. А Тарасик аж скаче, так йому болить.

Івасик обернувся, побачив та й сміється з Тарасика: ага! попався!

Насилу Івасик одчепив од пальця рака. Одчепив, поклав у кошичок та й пішов собі додому. А у Тарасика палець розпух, кров з його капає... Плаче, бідний.



ЧОГО Ж ВОНИ ЗРАДІЛИ?

Прийшов Данилко до річки рибу ловити. Сів коло мосту, скинув брилик. Скрізь тихо, нікого нема. Закинув Данилко у воду вудку, чекає, чи зловиться рибка?

Бігла по мосту собачка Мушка. Стала і дивиться: чи зловить Данилко рибку?

Йшли через міст два хлопчики, теж стали, дивляться, що то зловить Данилко?

Скакала на березі жаба — і вона сіла та й дивиться: що воно буде?

Проходять по мосту ще діти. Бачать, що Мушка і два хлопчики на щось дивляться, — та й собі поставали:

— Подивимось і ми! — кажуть.

Данилко тихенько сидить, а дітей все більше та більше збирається. Ось уже мало не на голову йому лізуть.

Та ось клюнула рибка! Витяг її Данилко. Б'ється бідна рибка на гачку, а діти радіють, кричать, скачуть, собаки гавкають. Жаба налякалася галасу і шубовсь у воду!..

І чого ж зраділи? Нерозумний хлопчик замордував бідну рибку. Чого ж тут радіти?

27.    Зробіть ідейно-художній аналіз поезій Д.Павличка, що увійшли у коло дитячого читання («Україна», «Наш прапор», «Мати», «Де найкраще місце на землі?»).  Прочитайте напам’ять одну з поезій (за вибором).

Дмитро ПАВЛИЧКО
МАТИ

Перше слово — Мати,
Друге — Україна.
Так учився розмовляти
Я, мала дитина.

Кожне слово пахне,
Мов листочок м’яти.
Та, мов квітка короваю,
Пахне слово Мати.

Кожне слово світить
Гранями рубіна,
Але сяє, наче сонце,
Слово Україна.

«Наш прапор» Дмитро Павличко

Небеса блакитні Сяють з глибини,

А пшеничні й житні Мерехтять лани.

Образ цей не зблідне, Хоч минуть жнива.

 Це знамено рідне – Злото й синява.

Прапор наш, як літо, В сонці майорить.

По долині – жито, По горі – блакить.

 Прапор наш – не битва, Не рушничний дріб:

По горі – молитва, По долині – хліб.

ДМИТРО ПАВЛИЧКО
ДЕ НАЙКРАЩЕ МІСЦЕ НА ЗЕМЛІ

Де зелені хмари яворів
Заступили неба синій став,
На стежині сонце я зустрів,
Привітав його і запитав:
— Всі народи бачиш ти з висот,
Всі долини і гірські шпилі.
Де ж найбільший на землі народ?
Де ж найкраще місце на землі?
Сонце посміхнулося здаля:
— Правда, все я бачу з висоти,
Всі народи рівні. А земля
Там найкраща, де вродився ти!
Виростай, дитино, й пам'ятай:
Батьківщина — то найкращий край!

28.    Проаналізуйте мовні особливості поезій П.Тичини та А.Малишка для дітей. Назвіть тропи, які використовують автори. Відповідь проілюструйте уривками з творів.

Троп (грец. τρόπος — «зворот») — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми» (Олександр Потебня).

Найпростіший приклад тропа — порівняння:

Неначе цвяшок в серце вбитий,

Оту Марину я ношу.

Тарас Шевченко.

Також термін вживається щодо поширеного амплуа, сюжетного ходу або штампу. Наприклад, тропами є deus ex machina, благородний лицар, щасливий кінець.

Основні різновиди тропів

·        Алегорія

·        Метафора

·        Метонімія

·        Синекдоха

·        Оксиморон

·        Епітет

·        Гіпербола

·        Літота

·        та інші засоби поетичного мовлення, що розкривають багатство його асоціативних відтінків, посилюють та увиразнюють його емоційне й оцінне забарвлення, динамізують семантичні поля, вказують на домінантні ознаки авторського стилю.

Вірші Павла Григоровича Тичини часто порівнюють з музикою. Вони її справді звучать, як музика. Уважно прислухайся і почуєш шум гаїв, жебоніння струмка, подих вітерцю...
Багато у творах Тичини світла та барв.
Його поезія музична, але й живописна.
Поет ніби вимальовує кожне слово, беручи на пензлик то золотисту, то небесно-блакитну, то сонячно-весняну, то казково-осінню фарбу...
А ще у тичининській поезії живуть глибокі почуття. Це і радість, яку дає поетові лісова квітка чи польовий колосок, і захоплення зайчиком, коли він розтуляє очі ромашкам.
Це й осінній смуток, коли все навколо засинає і останні пожовклі листочки опадають з дерев. Це й почуття любові до тієї краси, що нас оточує.
А красою для Павла Тичини є земля і небо, метелик і пташка, трава й дерево, рідний край і та мова, яка робить людину поетом. Ми впевнені, що ти любиш свою рідну мову так, як любив її Павло Григорович, і що вона завжди звучатиме для тебе, як музика, буятиме усіма барвами життя, яке в тебе попереду.

ПАВЛО ТИЧИНА
А Я У ГАЙ ХОДИЛА...

А я у гай ходила
По квітку ось яку!
А там дерева — люлі.
І все отак зозулі:
Ку-Ку!
Я зайчика зустріла
Дрімав він на горбку.
Була б його спіймала
Зозуля ізлякала:
Ку-Ку!

ПАВЛО ТИЧИНА
ДЕ НЕ ГЛЯНЬ — КОЛОСКИ

Уривок із вірша «Де тополя росте»
Гей, простори які!
Любо-мило землі:
Де не глянь — колоски
Та всі в злоті-сріблі.
Де не глянь — колоски
Проти сонця блись-блись
Лиш ген з краю ліски,
Ніби дим, простяглись...

ПАВЛО ТИЧИНА
РІЧКА

Хлюпоче синя річка —
Ой річка, ой ріка!
Юрба нас невеличка,
Зате ж бо гомінка!
І співи тут, і крики,
І радість тут, і сміх.
А вколо, як музики, -—
Гурти пташок дзвінких.
І кожна ж то співає,
І кожна поклика:
«Ой небо, ой безкрає,
Ой річка, ой ріка!»
Он рибки затремтіли,
Пливуть із глибини,
Коли б співать уміли,
Співали 6 і вони.
А так за них співає
Компанія лунка:
«Ой небо, ой безкрає,
Ой річка, ой ріка!»
В дитячому садку ми
Пригадуєм той день,

І знов дзвенять нам шуми
Веселих тих пісень.
Хай осінь, хай тумани,
А пісня та дзвінка
Ніяк не перестане:
«Ой річка, ой ріка!»

Творчість Андрія Малишка розвивалася в руслі української народнопісенної лірики. "Повів народної творчості невідступно супроводить поезію Малишка", — так схарактеризував поетику автора Максим Рильський. Тому його вірші ніколи не втрачають зв'язку з народною творчістю, але ми знаємо також, що твори Малишка, у свою чергу, ставали народними піснями, будучи покладені на музику. І причина тут не тільки в тому, що формою поезії Малишка нагадують народні пісні, не тільки в широкому використанні фольклорних образів чи в сюжетних перегуках з фольклорними творами, що часто може бути просто стилізацією. Спорідненість його творів з народною поезією найперше виявляється в самому характері почуттів, характері художнього мислення. Та й естетичний ідеал поета формувався під значним впливом народних уявлень про красу як гармонію людини й природи. Світогляд Малишка також формувався на ґрунті народного розуміння моральності, справедливості. Провідними поняттями його поезій є такі, як совість, порядність, чесність. Саме вони стали визначальними для багатьох його віршів 1 розглядає ці поняття митець крізь призму народного вікового досвіду, досвіду селянського роду. Правильність своїх позицій поет перевіряє відповідністю їх до материних і батькових заповітів:

Мене навчила мати ще колись:

— Як виростеш, моя мала дитино,

То мудрим будь і мужнім будь в житті.

Скупі два слова. Нелегкі два слова.

Рання поезія Андрія Малишка позначена почуванням щастя, та й слово це повсякчас повторюється в різних його віршах:

...Розгорнулося щастя

Над землею моєю...

...Тільки нам все жити, не вмирати,

Зерно сіять, зацвітати знов,

Тільки щастя нам дано багате,

То велике щастя наше — мати,

Батьківщина — правда і любов!

Зростаючи у творчому плані, поет все частіше звертається до поетичних медитацій, роздумів, філософської лірики (особливо в останній період), він створює вражаюче-прекрасні картини природи в прекрасних віршах "Бусел", "Липневий день мандрує пішки", "Соняшники", "Струмок", "В далекім полі тануть журавлі...", "Жайворонок" та інших. Для його поетичного мислення характерна чистота сприйняття, яскравість відтворення дійсності, зануреність у фольклорний образ:

В далекім полі тануть журавлі,

Як видиво навіки неповторне,

Лише вітрів притишені валторни

Возродять звук, даруючи землі...

Шукаючи відповіді на болючі питання сьогодення, А. Малишко часто звертається до історії, до визвольної боротьби рідного народу, та історичні вірші його суголосні з сучасністю.

Цікавими з естетичного погляду є поезії А. Малишка періоду війни. Вони різноманітні за своєю настроєвістю, змістом, художніми засобами. Тут і безпосередні заклики до боротьби з ворогом, і розповіді про фронтові будні, і твори пісенного жанру, і панорамні картини боїв, гіркого відступу та переможного наступу. Дмитро Павличко так схарактеризував творчість поета цього періоду: "Багатство тематичне, різноманітні настрої і почуття переплелися в циклі "Моя Україно!". Ніде Малишко не досяг такої багатоплановості в показі життя українського народу, такої епічної масштабності і разом з тим мимовільної метафоричності ювелірності, ніде не був таким ускладненим і мінливо різним, як у цьому творі. Розмаїття настроїв і почувань розливалося тут широко, але й збиралося інколи, як течія ріки у вузькому плесі, в одній строфі:

Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,

Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла!"

Серед віршів воєнного періоду також вражає своєю глибокою образністю вірш "Україні (І крик, і полум'я руде)". В ній органічно зливаються в одне художнє ціле думки и почуття автора, і навіть ритм твору сприяє поглибленню його образності, підкреслює ідею твору, сформульовану в останніх рядках. Вірш побудований як монолог, що притаманно загалом творчості Андрія Малишка, його вмінню розгортати образи, зчеплюючи їх і поступово нарощуючи емоційну напругу. Епітети, порівняння, метафори спрямовані на те, щоб привернути увагу читача своєю непередбачуваністю, смисловою об'ємністю, посилити роботу його уяви. Наприклад, хочеться звернути увагу на такі рядки:

І синь заканівських висот,

І даль закиївських долин

Журба плодюча, як осот,

Не обплела на чорний згин.

Для пізньої творчості А. Малишка характерна глибока філософічність, повернення до істинних основ життя, пошуки його сенсу, відчуття своєї відповідальності за творче слово:

Лише немногі з тисячних писань,

Із нервів роджені, у лютій муці,

Покладені рядками на папір

І пульсом серця скровлені до краю, —

Пекучі й строгі в мудрості своїй,

Живуть з людьми...

Андрій Малишко любив рідну мову, рідне слово і пісню понад усе. Цією любов'ю опромінена його поезія останніх років. Загалом же вірші поета відрізняються надзвичайною музикальністю, тому й покладені на музику деякі його поезії, а інші ще чекають свого композитора: "Ти мене накличешся ночами", "Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу...", "Я забув, що і плачуть з поцілунку..." та інші. Поетична палітра майстра багата й різноманітна, тому й привертає увагу читачів вже не одне десятиліття.

«Ви знаєте, як липа шелестить…»
 
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить…
Ви чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї? —
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов’ї…
«Я твій»,— десь чують дідугани.
А солов’ї!..
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!
 
Рік: 1911 
Жанр «Ви знаєте, як липа шелестить?»: ліричний вірш або елегія 
Вид лірики: інтимна та пейзажна 
Тема «Ви знаєте, як липа шелестить?»: Показ кохання через призму кольорів природи
 Ідея «Ви знаєте, як липа шелестить?»: Возвеличення найкращіх людських почуттів 
Художні засоби«Ви знаєте, як липа шелестить?»:
Епітети: місячні ночі
Риторичні питання («Ви знаєте, як липа шелестить у місячні вес¬няні ночі?», «Ви знаєте, як сплять старі гаї?»),
Риторичні окличні речення («А солов’ї!.. Та ви вже знаєте, Як сплять гаї!) 
Звертання 
риторичне ствердження, метафори 
Присутня синекдоха — „дідугани” (дерева).
Віршовий розмір :ямб (Вірш написаний чотиристопним ямбом з незакінченою стопою, жіноча рима чергується з чоловічою, римування перехресне)
Композиція: дві шестирядкові строфи. Композиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються риторичними питаннями. Спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить, у другій частині він ширшає – це вже гаї, вони сплять, але „все бачать крізь тумани”.  Простір враз стає глобальним – «місяць, зорі»,  а потім швидше звуковий образ — ”солов’ї”. 
У творі паралельно (настроєво суголосно) зображуються два світи — світ природи і світ людини (прийом паралелізму). Вдало застосовані тропи, майстерне створення словесно-музичних асоціацій роблять поезію стрункою й елегантною.

А. Малишко «Стежина»
Тема: згадування поета про стежину в рідному краю, до рідної домівки.
 Ідея: уславлення любові, чуйності, щирості до місця, де народився, зробив перші кроки і вирушив по стежині життя. 
Основна думка: кожна людина зажди пам’ятатиме батьківську хату і ніколи не забуде стежину до неї. Жанр : пісня.
 
Метафори: «живе у серці», «обрій землю обніма», «стежина… пішла, не повертає, …стеле». Повтори: «мита-перемита», «ревний… ревний», «дощами… дощами».
 Епітети: «ревний біль і ревний жаль».

 
Чому живе, і сам не знаю, 
В моєму серці стільки літ 
Ота стежина в нашім краї 
Одним одна коло воріт.
Де ти, моя стежино, 
Де ти, моя єдина? 
Ота стежина в ріднім краї — 
Одним одна коло воріт?
Дощами мита-перемита, 
Снігами вметена у даль. 
Між круглих соняхів у літі 
Мій ревний біль, мій ревний жаль.
Де ти, моя стежино, 
Де ти, моя єдина? 
Ота стежина в ріднім краї — 
Одним одна коло воріт?
Моя надієчко, я знаю: 
Мій крик життя на цілий світ — 
Ота стежина в нашім краї 
Одним одна коло воріт.
Де ти, моя стежино, 
Де ти, моя єдина? 
Ота стежина в ріднім краї — 
Одним одна коло воріт?

29.    Зробіть ідейно-художній аналіз казки В.Симоненка: «Цар Плаксій та Лоскотон».

У поетичному творі «Цар Плаксій і Лоскотон» В. Симоненко змальовує двох протилежних персонажів. Мені дуже подобається, як автор вміло користується словами! Країна звалася Сльозолии, три сини царя Плаксія звались Плаксуни, дочки — Нудота, Вай-Вай, Плакота... Одразу все стає зрозуміло і ясно! Мені здасться, це додає твору яскравості та краси, коли назви та імена вже певним чином характеризують персонажів.

Цар Плаксій є втіленням постійного суму, скарги на життя — всього, що зазвичай називають песимізмом. Але сум і сльози Плаксія безпідставні, тож у читачів він викликає хіба що іронію, аж ніяк не співчуття. Плаксій забороняє сміх у своєму царстві і жорстоко полює на Лоскотона. Лоскотон протиставляється Плаксію, він несе дітям сміх і радість, звеселяє їх та розважає. Тому прості люди люблять Лоскотона і звільняють його з-під арешту. Звільнившись, Лоскотон залоскотав царя Плаксія так, що той луснув від сміху, а дочки та сини царя Плаксія розбіглись в усі боки. Так у країні Сльозолий запанувала радість.

Що хотів передати автор яскравими образами, захоплюючим сюжетом своєї казки? По-перше, в нашому житті часто зустрічаються подібні типи людей, Ми бачимо і тих, хто постійно плаче і скаржиться на долю, бачить в усьому тільки погане, негативне. Зустрічаємо і таких, хто, як Лоскотон, звеселяє людей, ніби випромінює радість та життєву енергію. Важливо, що переміг у цьому двобої песимізму та оптимізму саме Лоскотон. Цим В. Симоненко підкреслює, що радісне ставлення до життя є природним для людини.

Читаючи казки, ми часто впізнаємо у казкових образах не тільки оточуючих, а й себе. Я зрозумів, що сам іноді поводжуся, як справжній цар Плаксій. А. коли мої близькі намагаються пояснити мені неправильність моєї поведінки, я часто тільки злюся... Але добре, що ця казка допомогла мені зрозуміти свої помилки. Тепер я спробую не перетворюватися на царя Плаксія, навіть якщо все складається не так, як я хочу, І, звісно, мені б хотілося стати Лоскотоном для моїх близьких та друзів: приносити їм радість та сміх, звеселяти їх та відвертати від життєвих негараздів.

30.    Розкажіть про дивосвіт поезії для дітей М.Вінграновського («Ластівка біля вікна», «Наша річка», «Мак і кіт», «Хто воно?»). Складіть партитуру тексту однієї з поезій.

Микола Вінграновський – Ластівко біля вікна…

Ластівко біля вікна,
Ластівко нашої хати,
Що тобі, ластонько, дати:
Меду, борщу чи пшона?

Ластонько, літа кінець.
Діток твоїх би до хати,
Я научу їх писати:
Небо. Дніпро. горобець…

Ластонько, де не літайсь —
Мало налітатись вволю:
Ще народись та удайсь
В небо, Вітчизну і волю.

Так воно в світі і є,
Так воно є, щоб літати…
Горечко рідне моє,
Ластівко нашої хати.

1965

САМА СОБОЮ РІЧКА ЦЯ ТЕЧЕ


Сама собою річка ця тече,
Маленька річечка, вузенька, як долоня.
Ця річечка Дніпра тихенька синя доня,
Маленька донечка без імені іще.
Вона тече в городі в нас під кленом,
І наша хата пахне їй борщем.
Цвіте над нею небо здоровенно
Солодкими хмаринами з дощем.

Рік написання: 1970 Тема: спогади героя про родину та Батьківщину, Ідея: любов до маленької безіменної річки як символу рідної домівки. Основна думка: річка — символ рідного краю. Образ: річечка. Жанр: пейзажна лірика.dovidka.biz.ua «Сама собою річка ця тече» художні засоби Художні засоби Приклади Епітети Маленька, вузенька (річечка); гомінлива (доля), тихенька  синя  (доня), солодкими  (хмаринами) Зменшено-пестливі слова Маленька, дочечка, дитинко, річечка та ін. Порівняння Вузенька, як долоня; Я  річечку …Як  тата  й  маму  і  як  мед  люблю. Метафори солодкі хмарини; цвіте над нею небо здоровенно, хата пахне борщем

МАК І КІТ

Та ще змалечку-змалку, 
З-за маленьких часів 
Біля білого ранку 
Мак червоний розцвів. 

Чорні вуса котячі 
У старого кота. 
Чорні вуса ледачі 
Кіт наставив і став. 

Він дивився і кліпав, 
Чорний вус вів отак: 
Як це так — серед літа 
Червоніє тут мак? 

Та ще змалечку-змалку, 
З-за маленьких часів 
Біля білого ранку 
Мак червоний розцвів. 

Уже стало шаблонним твердження, що поет дивиться на світ очима дитини.

Але мало хто з поетів обходиться без імітації дитячої наївності,

психології, і не лише у творах для дітей. Це дуже цікава і мало

висвітлена тема. “До нас прийшов лелека з косою на плечі” явно ж

писалося без оглядки на дошкільнят. Вінграновський часто вдається до

“примітивізації” поетичного малюнка чи психології: “У зайченят веселі

зуби”, “важкий ячмінь...бджолу за лапку лоскотав”, “Зайці передніми

лапами котять капусту з поля”. Це є той “дитячий примітив”, перед яким

досконалість розводить руками.

Поетичний світ Миколи Вінграновського надзвичайно цікавий, багатий,

яскравий, барвистий. Автор вміє зазирнути у душу дитини, проймається її

інтересами, турботами. Візьмемо для прикладу його поезію “Перша

колискова”. Як відомо, залишає глибокий слід у дитячій душі. Особливістю

колискових пісень є те, що їм властива проста мелодія і розмірений ритм,

що відповідає гойданню колиски. Виконуються вони заспокійливим,

монотонним, дедалі тихішим голосом. Слова у колисковій пісні прості,

пестливі й близькі для дитячого сприйняття. Перші рядки вірша

налаштовують на спокій, на сон:

Спи, моя дитино золота,

Спи, моя тривого кароока,

В теплих снах ідуть в поля жита,

І зоря над ними йде висока.

Автор добирає дуже ніжні звертання: “дитино золота”, “тривого кароока”,

“гіллячко голуба”... Але разом з тим із поезії випливають і громадянські

мотиви, які виражені словами: “...В тобі не спить хай Україна”, бо “вона

– для тебе і для світу”. В поезії використано також чимало казкових

образів, котрі надають висловлюванню таємничості звучання, наприклад:

Тіні сплять і сонна яворина;

Капле сон сріблястий з верховіту.

Колискові мотиви звучать і в інших поетичних творах Миколи

Вінграновського. Проста й зворушлива картина постає в уяві читача, коли

той слухає вірш “Приспало просо променя”. Налаштовуючи “просеня” на сон,

“просо” наче заспокоює його, просить щоб воно нічого не боялося,

“заплющило косеньке око”, оскільки “залізли коники в снопи, і хмара

спить високо”, “заснув у ліс сірий вовк”, а за цей час “в солодкім сні

біля води “ ростиме для зайченятка капуста. В останніх рядках поезій

автор звертається до дитинки із простими і щирими словами:

Заплющ косеньке око й ти,

Підстав під вухо лапку.

Як будеш спать – будеш рости,

Маленьке зайченятко.

Чимало поезій Миколи Вінграновського для дітей висвітлюють красу різних

пір року, уявлення дітей про пори року, їх світосприйняття. Дуже гарно

автор зображує весну в поезії “На рябому коні прилетіла весна”. Уже

перші рядки поезії створюють казковий та загадковий настрій, але разом з

тим все здається дуже реальним:

На рябому коні прилетіла весна,

Снігу сорок лопат їй прикидало плечі.

Весна для кожного несе якісь подарунки, особливо щедрою виявилася для

малечі, якій принесла “щавелю для зелених борщів”, “дощу привезла на

купелі”. Особливо несподіваним була поява зайчика, який “приїхав на теплій щоці” і “виглядує...з лісної оселі”. Не забула весна і про

пташок:

Горобцям привезла по три пуди зерна,

По три пуди зерна їх сусідам – синичкам.

Весна прилетіла “на рябому коні” і кожному щось подарувала, але що саме

– таємниця.

А от про прихід зими Микола Вінграновський розповідає у вірші “Іде кіт

через лід...” Коли кіт прямує “чорнолапо на обід”, то чує, як “зима його

біла підзива”, сварячись, щоб він не лишав чорного сліду. Однак кіт

відповідає, щоб вона “темніла тут дотемна”. Завершується вірш простими

словами про:

Стала зимонька сумна:

За котом ішла весна!

Пробуджує дитячу допитливість та уяву вірш “ЩО робить сонце уночі...”

Ліричний герой запитує: “Що робить сонце уночі?”, “Що робить місяць по

ночах?” Автор вживає таку велику запитань з метою підкреслити дитячу

допитливість, цікавість. Вірш насамперед зачаровує наївністю дитини, її

безпосередністю:

Що роблять сонце й місяць вдвох,

Коли в снігах біліє мох,

На сіножать сніги сніжать

І снігурі в снігу лежать?

Мабуть, вважає ліричний герой, “тоді їм холодно обом”, саме тому “з них

кожен холодно сія” і всі вони з нетерпінням очікують літа.

Загалом поезія Миколи Вінграновського дуже цікава й невимушена, легка

для сприйняття, і постає перед читачем, як “передчуття любові й добра”,

передчуття ідеального щастя, яке неможливе в реальному житті, але без

ілюзії якого неможливим стане і саме життя.

У вірші «Наша річка» проявляється любов та бережливе ставлення до рідної землі, домівки, природи. 
 Донею Дніпра автор назвав маленьку річку біля хати. Так батьки кличуть своїх маленьких діточок-дівчаток. Річка набуває людських рис, вона , наче жива. Тому це персоніфікація.
 Завжди матері заколисують своїх діточок ніжними та мелодійними піснями. В них часто згадуються зайчики, кошеня, лелека, соловей. Помітно, що колискова написана не для малої дитини словами: «за вікном хлюпочеться плавба твоїх літ  і долі гомінливої», автор звертається із патріотичними словами, закликає любити та жити для України.  
 На мою думку на початку вірша автор присипає дитину  добрими словами , звертається до неї з просьбою любити Україну.
 У вірші «Наша річка» зустрічаються слова «солодкими хмаринами з дощем», що позначають смак. Слова «і наша хата пахне їй борщем» позначають запах. Вони маленьку річку роблять домашньою та рідною , вказують що вона тече по українській землі.

Тема: спогади героя про родину та Батьківщину.
Ідея: любов до маленької безіменної річки, як символу рідної домівки.
Основна думка: річка-символ рідного краю.
Образ: річечка.
Жанр: пейзажна лірика

Метафори Епітети Порівняння
"Хата пахне їй борщем"
"Цвітне небо" "тихенька синя доня"
"небо здоровенне"
"силодкими хмарками" "Вузенька, як долоня"
"Я річечку, як тата й маму... і як мед, люблю"

31.    Розкрийте педагогічний характер і пізнавальне значення художніх та науково-художніх творів для дитячого читання К.Д.Ушинського. Відповідь проілюструйте цитатами з творів. 4 бажання, бджілки, дуб яблуня і сосна, півник і курочка

Витоки методики художнього читання і розповідання дітям дошкільного віку сягають ХІХ століття, зокрема педагогічної спадщини К.Д.Ушинського.
К.Д.Ушинський заклав фундамент сучасної методики організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей. Вчений приділяв значну увагу читанню, розповіді, вивченню з дітьми поетичних творів..
К.Д.Ушинський розглядав художній твір як вікно, крізь яке дитина може побачити життя народу в різних його проявах. Водночас учений застерігав педагогів, що в дітей недостатній ще життєвий досвід, і тому в них специфічне сприймання змісту художніх оповідань. Відтак, дитину-дошкільника потрібно вчити сприймати художній твір в єдності форми і змісту. Методичні нотатки, як працювати з художніми текстами, ми знаходимо в низці статей ученого.
У методичних коментарях К.Д.Ушинський радив педагогам ретельно готуватися до читання художніх творів, добирати їх відповідно віку, з доступним змістом;наперед продумати, як пояснити незрозумілі слова в тексті. Він застерігав від пояснень у процесі читання, радив провести попередню бесіду, підготувати дитину до сприймання твору. Так, педагог зазначає, що перед тим, як читати байку, вихователь може нагадати дітям будь-який випадок з їхнього життя, в якому яскраво виявилися ті недоліки поведінки, про які йдеться в байці, тоді зміст байки діти добре зрозуміють.
Не радив учений супроводжувати процес читання численними запитаннями, оскільки вони стомлюють дітей. Він звертав увагу на те, що при читанні творів морального змісту, не слід настирливо підкреслювати моральний висновок, уникати прямого моралізування.
Значну увагу приділяв К.Д.Ушинський і роботі з поетичними творами.. Він радить засобами поетичних творів розвивати в дітей образне мовлення й логічне мислення. Він пише : “ У душі дитини з логічною думкою зростатиметься прекрасний образ; розвиток розуму йтиме дружно з розвитком фантазії та почуття; логічна думка відшукає собі поетичний вираз, і навпаки, поезія виразу закріпить саму думку”.
Ось такими цитатами Ушинський оворить про виховання дітей:

-Найважливіша частина виховання — формування характеру
-Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна попереду пізнати її також в усіх відношеннях.
- Вихователь не чиновник, а якщо він чиновник, то він не вихователь.

Ушинський написав багато книг з педагогіки, але найвідоміші з них - "Рідне слово" та "Дитячий світ". "Рідне слово" - це книги для для початкового навчаннядітей, у віці до 10 років, які вийшли у світ в 1864 році. "Рідне слово" являє собою систематичне керівництво для початкового навчання - перше, за часом появи в Росії, раціональне, суворо методичне керівництво у цій галузі навчання, яке залишається єдиним у своєму роді і незамінним до цих пір. Воно було задуманоУшинским незабаром ж після виходу в світ "Дитячого світу" (у двох частинах), який являв собою книгу для класного читання. Призначення цієї книги - полегшити навчає вибір матеріалу для читання, відповідний послідовності в посиленні розумових вправ учнів, і наочному ознайомленню останніх з предметами природи. 
Залишаючись вірним своєму погляду на значення рідної мови як кращого засобу для духовного розвитку дитини, Ушинський у своєму керівництві поклав рідну мову в основу початкового навчання і навколо нього, у тісному зв'язку з ним, групує інші предмети навчання. Керівництво його розподілено на частини або окремі книги, за роками навчання. Перший рік "Рідного слова" (книга перша) обіймає собою "Абетку" і "Першу після абетки книгу для читання". Обидві ці книги вийшли у світ одночасно (у 1864 р .), А слідом за ними з'явилася і "Книжка для навчаючих", тобто керівництво до викладання по "Рідному слову". Якзаявив сам Ушинський у своєму "Керівництві до викладання", його "Рідне слово" укладає в собі "багато нового як у методі, так і в прийомах навчання". У дійсності ж праця його була безумовно новим не тільки в нашій, російської, а й у світовій педагогічній літературі, як за загальним задумом, так і за виконанням. 
З перших же сторінок «Абетки» К.Д. Ушинського звучить проповідь любові. Дитя пише і читає дорогі душі слова: "Моя мила мама", "Мій милий татусь". Так маляті показано його ставлення до батьків, так перекладена на дитячу мову заповідь Божа. І незабаром читаємо: "Мої любі діти". Так нам, вчителям і батькам, задано моральне, духовне завдання любові до дітей. Тільки в атмосфері взаємної любові дітей і дорослих має проходити навчання. 
Ненав'язливо, в контексті життєвих висловлювань йде виховання дитини: "Не шалі!", "Не шалі і не жартуй!", "Не хвалися!", "Не лайся!", "Не хвалився силою, не хвалися і розумом!". Відразу ж дається оцінка важливості майбутнього навчання: "Вміти читати, писати і рахувати, - велике щастя". 
У парадоксальній формі дитині відкривається стан нашого буття: "Люди живуть у світі, та не в світі". І тут же: "У Бога милості багато". Бог милостивий, було б наше бажання і рух душі поправити становище у світі. "Господь Ісус Христос часто говорив учням Своїм:" Мир вам! "- Завершує Абетку заповідь Божа спогадом про завдання, залишеному нам Господом. 
У Абетці багато фраз, за ​​якими ховаються цілі жанрові сценки: "Я зловив гаву на коней і впав", "На горі в лісі птиці рано сьогодні заспівали", "Няня вимела сміття і знайшла в ньому три гроші", "У супі немає солі: посоли його "," Тягни-ка на стіл щі! ". Жива, ненадумані, лексично багата мова свіжими краплями кропить дитини, народжує образи в його душі. Мова відразу ж розкривається перед дитиною у всьому його фонетичному, лексичному, морфемному, морфологічному та синтаксичному багатстві. 
"Перша після Абетки книга для читання" продовжує пізнання дитиною світу і Божого Закону, за яким влаштований світ. Ми подорожуємо з дитям у світі звичних речей. 
Ось ми в школі. Відразу ж розмежовується навчальний світ і світ ігор. Одна справа навчальні речі - вони для навчання, для праці. Інша справа іграшки - для потіхи, забави, для відпочинку. 
Далі поволі повторюється оцінка важливості навчання: вченість, грамота знадобиться на все майбутнє життя. 
Знання треба вміти добувати. Воно приховано від нас як у загадці, заданої в першому уроці. Навіщо тут загадка про пере? Перш за все, дитя вчиться писати пером. Перо буде записувати те, про що дитя думає, і так перо зможе "говорити". 
Щоб чогось навчитися, потрібно не спати на уроках: не лінуватися, не дрімати. Потрібно бути готовими вчитися. Ось чому звучить пісенька "Півник". 
Діти в школі, як і вдома, в іграх, повинні жити дружно, разом, любити один одного, прощати, поступатися один одному, інакше нічого не вийде. Такийповчальний сенс оповіданнячка "Разом тісно, ​​а нарізно нудно". 
Але от ми вдома. Які речі оточують нас тут? Меблі, посуд. Навіщо вони? Будь-яка меблі і посуд мають своє призначення, гідність, для чогось служать. Казкапро золотий яєчку з другого уроку - це притча про незвичайний посудині. Що таке золоте яєчко? Якесь вмістилище багатства, скарб. Якщо дати людині багато чого. Він б'ється над тим, як з користю для душі вжити дане, так і не може спожити багатство на благо своєї душі, а потім і зовсім втрачає його: яєчко розбивається. Краще мати малий, просте і необхідне в житті і єдине на потребу. 
Посуд і судини - вмістилища страв і напоїв. У святковий день збираються гості за столом. За звичаєм до різних свят готуються особливі страви. Їжа святкова - смачна, багата, Гості задоволені і дякують господарів. 
Але надмірно захоплюватися їжею не можна. Смакота, обжерливість робить людину ледачим, байдужим, приземляються душу. Про це говорить одна з прислів'їв уроку. Інша прислів'я вчить нас відношенню до справи: лови момент, роби все вчасно, інакше пропустиш можливість. 
Зайчик, про який співається в пісеньці уроку, схожий на полоненого гостя, якого ніяк не хочуть відпускати занадто гостинні господарі: і радий би він уже тікати, та не пускають. 
Тепер розмова піде про одяг і взуття. Навіщо вони потрібні? Як і з чого їх роблять? 
Всякому людині і нагоди - свій одяг. Чому селянин за сохою йде у чоботях? На праці як на свято, в парадній взуття. По селу - скромно, буденно в постолах, а до церкви - босий, висловлюючи повагу до храму, залишивши все сміття і нечистість за порогом. 
До чого тут казка про сайті? Ще один урок виховання в дусі соборності. Репка - якесь багатство, плід для всіх, добути його можна тільки спільно, навіть участь найменшого в справі необхідно. Так знову задається поведінка дітей у школі, у навчанні. 
Щоб добути їжу і одяг, людина повинна працювати. Тут йому не обійтися без знарядь та інструментів. Якщо знаряддя погано підготовлені, ними працювати неможливо. Приступаючи до справи, приготуй знаряддя та інструменти, продумай все, інакше справа піде шкереберть. Про це прислів'я і жарти третього уроку. 
Нерозумно нарікати на того, хто тебе годує, скаржитися на тяжкість праці, якщо ця праця дає тобі хліб. Трудитися можна успішно разом, соборно. Тоді праця - це радість. 
Всі ці повчання знаходяться за текстом, логіку руху по уроках постійно доводиться шукати і вибудовувати. 
За допомогою знарядь та інструментів у працях наполегливих людина будує будівлі, суду, екіпажі. І знову викладається моральний урок: якщо ти працюєшнеусердно, як доведеться, нічого в тебе не вийде, не буде очікуваного результату. У кожній справі необхідні знання, грамотність, інакше нічого не вийде. 
Як працювати і жити разом? На це питання дає відповідь казка про теремку - надзвичайного будиночку, який будучи невеликим, вмістив чималу кількість звірів, тому що усі охоче тіснилися і приймали у своє співтовариство тих, хто просився. І ось прийшла сила злобна, незграбна - ведмідь, і все зруйнувала. Треба вміти рахуватися з іншими, жити з добрими намірами і увагою до інших, щоб не уподібнитися ведмедеві з "Теремка". Не можна руйнувати те, що творять інші. 
Нарешті, ми разом з автором виходимо за межі світу неживих речей і осмислюємо природу як творіння Боже. 
Домашні і дикі тварини дають їжу людині, одягають його. За старих часів було так: якщо немає на дворі худібки, будинок бідний і порожній. У господарствіважливу роль грали кінь і корова-годувальниця. Собака здавна охороняла житло людини. Вона - сторож. Вона грізно гавкає, але при цьому сама вовків боїться. Не завжди той, хто лякає, сильний і сміливий. Знаходиться і на нього сила. 
Чим відрізняються чотириногі тварини від птахів? Порівняємо їх. Багато ніг у коня, це добре, та треба вміти управляти ними, щоб не спіткнутися. У кожної тварі свою гідність. Кулик хоч і невеликий, а все ж птах. Кожному своє місце проживання, свої умови. 
Сокоче курочка - це знак того, що яєчко знесла. Все важливе заявляє про себе в житті рано чи пізно. Загадка про яєчку: у біленької бочечка два різни пива. Розно не означає різні. Ворожнечу - ті, що відокремлені, існують нарізно, порізно. Пиво тут - це те, що п'ють, питво. 
І знову урок морального виховання: як ставитися до інших: "Інших не суди - на себе подивись" - вчить нас історія про свиню, яка вирішила висловити невтішну думку про красені-коні. 
Ось пісенька про козлові, якому заманулося піти в ліс, куди і ходити-то не можна: там вовки. За своє необачне відвагу козлик поплатився життям. Нерозумно йти від тих, хто любить тебе, до тих, хто хоче твоєї погибелі. 
Кожен урок вчить мудрості, розважливості, підносить знання про світ. Ось казка "Старий і вовк". Відвідав вовк, що у старого худібки багато, і став вимагати своє. Віддав старий все багатство земне вовку, а стареньку-душу зберіг. Краще від зла відкупитися багатством, а душу врятувати. 
Череда уроків триває. Перед нами вибудовується весь складний світ, що оточує нас, визначається роль і місце людини в цьому світі. Ми пізнаємо разом з дітьми такі властивості світу, як простір і час, співвідношення цілого і частини. Завершується екскурс віршем - грою "Пташка". Це урок милосердя для дітей. Діти відпускають пташку, що потрапила в мережу. "Ну так Бог з тобою! Лети і гуляй на волі!" Пташка летить на свободу, немов душа з неволі гріха. Як звільнитися з в'язниці гріха? Молитовним покаянним зверненням до Бога. Череда уроків книги вінчається молитвами для дітей. "Написати першу книгу після абетки, - скажемо ми словами Ушинського, - чи не найважче завдання у всій дидактиці". Тим не менш, він досить вдало виконав це завдання. Зробивши центром початкового навчання рідну мову, Ушинський поступово, тримаючись суворо індуктивного методу, знайомить дітей не тільки з тим, що їм необхідно знати в побуті повсякденного життя та навколишньої природи, але також з підставами релігії, молитвами, грамотним письмом, рахунком і первісниммалюванням. Всьому цьому додана в "Рідному слові" така форма, що придбання нових відомостей дається дитині без будь-якого насильства над йогоприродою: знання як би самі собою вливаються в дитини зі сторінок розумною книги, гармонійно укладаються в його свідомості, викликаючи допитливість, допитливість і самодіяльність у учащемся. 
Рік другий (тобто друга книга "Рідного слова") являє подальшу книгу для читання, присвячену з'ясуванню дітьми домашнього та шкільного побуту, предметів навколишньої природи, пір року та іншого. "Друга після Абетки книга для читання" і "Пори року" продовжують і поглиблюють розуміння світу в заданих напрямках, у цих книгах теми першого року підхоплені знову і збагачені словесним і образним матеріалом. І ось тут К.Д. Ушинський, як виявилося за дивним духовному натхненням підібрав твори фольклору, духовно виховують наших чад. Причому в уроках немає нічого випадкового, внутрішня логіка руху кожного уроку і всіх разом, як ми вже переконалися, не порушена, кожен твір дбайливо вплітається в канву оповіді, в контекст, утворюючи чіткий орнамент - ось він і є іносказання, притча, яку необхідно прочитати і осягнути. 
Робота за підручниками Ушинського дозволила підготувати до середньої ланки школи дітей, що люблять російське слово, що відчувають його багатющий духовний сенс, дітей, дбайливо звертаються зі словом, що люблять художня творчість. Працювати з дітьми радісно, ​​бо вони розбуджені духовною енергієюслова, не сплять і трудиться в ній. 
У своєму "Керівництві до викладання" Ушинський, між іншим, так визначає призначення "Рідного слова": "Видаючи керівництво для учнів по" Рідному слову ", я мав на увазі не лише школу, але й сім'ю. У нас більш ніж де-небудь поширене домашнє початкове навчання, і дай Бог, щоб воно поширювалося і поліпшувався. Оглянувши безліч закордонних шкіл для малолітніх дітей, я виніс з цього огляду повне переконання, що початкове виховання і навчання дітей, по крайней мере до 8-річного та навіть до 10 - річного віку, більше на місці в сім'ї, ніж у суспільному школі, і що сама школа для малолітніх дітей тоді тільки хороша, коли вона цілком пройнята сімейним характером і більше схожа на сім'ю, ніж на школу. Я нерідко милувався пристроєм малолітніх шкіл за границею, але завжди знаходив поганим, що вони позбавляють від необхідності займатися з дітьми не тільки таких матерів, у яких весь день поглинений особистим і важкою працею, але і таких, які дуже могли б присвятити навчанню своїх крихіток ті деякі години або, краще сказати, хвилини дня , які для цього потрібні. З подивом зауважив я потім, що в самій педагогічної країні у світі зовсім не розвинені в жінці ті педагогічні схильності, які так властиві жіночійприроді ... Бажав би від усієї душі, щоб на моїй батьківщині, поруч з пристроєм малолітніх шкіл для дітей, які не можуть, з яких-небудь поважних причин, користуватися щастям хорошого домашнього виховання і ученья, розвивалися в російській жінці нахили і вміння самої займатися початковим вихованням інавчанням своїх дітей. Я бажав би, щоб російська жінка, відчувши глибоку насолоду самої вчити і розвивати свою дитину, не поступалася цієї насолоди нікому, без крайньої необхідності. Що жінці природжено прагнення навчати і розвивати своє дитя, а разом з тим дані і необхідні для цього здібності, - в цьому не може бути сумніву. І якщо багато матерів , незважаючи на все своє бажання не розлучатися рано зі своїми дітьми та вчити їх самим, тим не менш, доручають цю справу школі або чужим особам, то це пояснюється практично непідготовленістю матерів до справи початкового навчання. Ось чому, призначаючи мій підручник не тільки для школи , але і для родини, я визнав за необхідне докласти до нього таке керівництво для навчаючих, яке веде їх крок за кроком у справі початкового навчання вітчизняному мові ... Я в цій книзі мав головною метою - допомогти початківцям вчити і особливо полегшити для матері і зробити для неї приємним працю початкового навчання ". 
Досвід роботи за підручниками К.Д. Ушинського в початковій школі дозволив оцінити життєдайну роль фольклору в доробку автора. Вже говорилося про те, що спадщина Ушинського - це загадка, духовна притча. Невипадково ці жанри словесності улюблені автором і включені їм у матеріали підручників. Це власне загадки, афористичні притчі-прислів'я, казки з духовним, притчевий підтекстом. І ось тепер додамо, що спадщина Ушинського ще і пісня, спів, хоровод, що збирає всіх воєдино, що дозволяє відчувати душу і плече, що живе поруч. Фольклор, як це не парадоксально, будучи породженням язичницького свідомості, у своїх міфологічних глибинах містить пласти християнського знання. 

32.    З’ясуйте виховне значення оповідань В.Сухомлинського для дітей («Сьома дочка», «Іменини», «Бо я – людина», «Соромно перед соловейком»). На основі прочитаного складіть дидактичні настанови, спрямовані на виховання юної особистості.

„Сьома дочка”

„Шануй рідну неньку”,

„Сьома дочка”, отже, в одній сім’ї було 7 дочок. Оскільки мова йде про сьому, то, мабуть, вона чимось вирізнялася серед решти. Наприклад, шанувала або не шанувала свою неньку.

- Я вважаю, що шестеро дочок не помітили, що мама в дорозі стомилася, оскільки вони були неуважні.

- Мати – найдорожча людина в світі. Ніхто, так як вона, не любить, не турбується про вас. Недарма народна мудрість учить: „Шануй рідну неньку”.

Іменини   Ніна – семирічна дівчинка, у якої сором перед подругами за бабусину немічність сильніший за любов і повагу до бабусі; відверта; можливо вередлива; мама- мудра, спокійна, образилась за бабусю і переживає за душевну черствість доньки; бабуся («за кадром»)- старенька, виснажена працею, найшанованіший член сім’ї. Ідея: треба вчитися бути людиною

Педагогічні казки В.О. Сухомлинського ніби опосередковано, непоміт- но зовні, насправді вміло і глибоко виховують у дітей найкращі людські якості. Своєю творчістю великий педагог досяг тих морально-етичних норм, які можна проповідувати як заповіді. Вони для тих, хто хоче стати Справжньою Людиною. Ось вони: “Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиренним до того, хто прагнежити за рахунок інших людей, завдає лиха іншимлюдям. Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним... товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай та шануй матір і батька, вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чеснимгромадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею. Усі блага і радощіжиття створюються працею. Без праці не можна чес- ножити.. Нероба, дармоїд – це трутень, що пожираємед працьовитихбджіл. Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобіщастя дитинства, плати їмза це добром. Тиживеш серед людей, не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки... Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре

33.    Зробіть ідейно-художній аналіз казки О.Пушкіна «Про рибака і рибку». Поясніть її виховне значення.

 Iдейно-художній аналіз казки  О. Пушкіна "Про рибака і рибку"
План:
• Час написання твору : 1833 .
• Жанр твору:лiтературна казка 
• Сюжетно-композиційні особливості
Старий рибак спіймав у морі Золоту рибку, що в  обмін на збереження життя і свободи пропонує йому виконання будь-яких бажань. Старий відпускає Рибку безкорисливо. Повернувшись додому в землянку, Старий розповідає Бабі про цю незвичайну зустріч. Незадоволена  Стара жадає від Старого попросити у Рибки нове корито. Старий поступається вимозі баби. Рибка виконує це  бажання. Але бажання Старої ростуть дуже швидко(вона хоче нову хату, потім—бути дворянкою, потім—бути царицею). Нарешті, Старуха-цариця висловлює своє нове побажання - стати морської володаркою, щоб Золота  Рыбка їй служила . Коли Старий виклав Рыбке останнє побажання Старої, Рибка вперше не виконує  прохання. Повернувшись додому  Старий застає Стару в землянці ні з чим. Рибка позбавила Стару всього.
• Тема твору: Як мед та і ложкою.
• Проблеми твору: проблема жадібності, непомірності, служіння своїм бажанням.
• Характеристика героїв твору
• Старий--добрий – відпустив рибку; працьовитий; чесний; мужній; щасливий – нічого не просив у рибки, задоволений тим, що має.
• Стара--приземлена, ображає старого, свариться, не поважає, жадібна, ненаситна, сварлива, зла, жорстока, владолюбна.
• Золота Рибка--добра, щедра, великодушна.
• Ідея  твору: надмірна жадібність--значний людський недолік.
• Засоби художньоi виразностi:   алегорія, іронія, епітети,  порівняння , анафора  , антитеза, інверсія.

34.    Проаналізуйте в оповіданнях Б.С.Житкова про тварин, техніку, працю («Про слона», «Про мавпочку», «На крижині»). До одного з оповідань складіть план.

Твір опис за творами Б. С. Житкова. Житков не боявся розробляти для дітей самі «дорослі» теми, піднімаючи у своїх творах найрізноманітніші проблеми - «від політики до погоди», поєднуючи в оповіданні гостроту положень, гумор, показуючи взаємини людей. Не багато є на світі речей, які б так привабили малюків, так симпатичні були їм, як звірі, птахи, домашні тварини - весь строкатий світ живого. Житков і в цю область прийшов як письменник оригінальний, з власним запасом спостережень, здобутих в далекому дитинстві або в численних плаваннях і подорожах.

У самих назвах: «Про мавпочку», «Про слона» - відчувається глибоке розуміння психології дитини: адже йому і справді цікаво дізнатися про таких рідкісних, екзотичних для нас тварин, яких побачиш хіба тільки в зоопарку. І Житков не обманює цих очікувань: і мавпочка, і слон у нього як живі - і забавний пустун Яшка, і могутній, добродушний, працьовитий слон. Яшка, який «свербить дрібненько і часто чорної лапочкой», а на ній «гарненькі чорні нігтики», - славний, цікавий звірок. Але потрапивши до людей, він дає їм багато занепокоєння далеко не необразливими витівками. Відносно до витівок Яшки розкриваються слабкості людських характерів: по-різному поводяться дама-франтіха і доктор-базіка. Випущена з квартири на двір, маленька макака не дає себе в образу і, на загальне здивування, спонукає до втечі сильного пса і балуваного кота. У смішному звірку пробуджується житель далеких диких лісів, здатний, виявляється, кричати «якимсь страшним звіриним голосом». Розповідь набагато глибше, складніше, ніж спочатку думається.

Ще більш складний розповідь «Про слона», хоча ведеться він, на перший погляд, просто, «сказовая», як би зі слів рядового матроса, який побував у далекій, невідомої Індії колоніальних часів. Зустріч зі слоном - зустріч з дивом, яке, однак, для індійських дітлахів не більше чудо, ніж для російських коня. «Зараз хобот загнув гачком, хлопчисько старший став на гак на цей, як на підніжку, рукою за хобот дотримується, і слон його обережно відправив собі на голову. Той сам всівся між вухами, як на столі ». А ось як слон вгамував іншого малюка, насмішника і бешкетника: «Зловив його за сорочечку ззаду і підіймає наверх обережно. Той руками, ногами, як жучок. Ні вже! Ніяких тобі ». Розповідь починається ніби весело, але далі ми бачимо, що не так вже безтурботно слоняче існування в індійському селі, спостерігаємо бідність селян і затурканість, пригніченості, вимушує людей порию безсердечно, жорстоко поводитися зі своїм помічником і вічним трудівником. Стає шкода слона, але, жаліючи тварина, читач обурюється насамперед тяжкої життям простої людини в колоніальній країні.

Розповіді Житкова про тварин змушують згадати традиції толстовських оповідань для дітей: радянському письменнику властива та ж людяність, що не заважає, однак, створенню правдивого образу маленького хижака - мангусти («Мангуста»), вовченя («Про вовка»), благодушного по природі, але ярого в гніві Оранг («Тихон Матвєїч»). Зворушлива турбота самця про свою «леді», страшна сутичка його з нерозумним силачем, який спробував боротися з диким звіром лісів, - всі ці сцени написані з дивовижною силою реалізму. У той же час у відношенні до Тихону Матвеича розкриваються люди: розважливий торгаш Марков, добрий і благородний Асейкін.

У творчості Житкова особливе місце займає зображення праці як покликання, праці інженера і винахідника, шукача і вченого, нарешті, простого робітника людини - творця речей. Вже в ранніх його оповіданнях новаторськи розкривається роль техніки в житті людей. Факти і відомості пізнавального характеру нерозривно пов'язуються з сюжетом. Так, в оповіданні «Над водою» життя людей знаходиться під загрозою через те, що бензин під час заправки літака не був очищений, і, коли літак був у повітрі, засмітився карбюратор. В оповіданні «Шквал» (дію обох оповідань відбувається до революції) вітрильник, завантажений черепицею, втрачає стійкість і перевертається; винен господар судна, перевантажив свою посудину. Побоювання за долі героїв цих коротких новел тримає читача в напрузі і змушує з особливою увагою стежити за поясненнями техніки справи, які тут виникали у схвильованому суперечці людей. В оповіданні «Компас» від удачі ризикованої операції з викраденням суднового компаса залежить доля групи матросів.

Як - то раз хлопчик приніс додому мавпочку. Її віддав йому однокласник. Мавпочка виявилася маленькою. "Мордочка зморщена, старечого, а оченята живі, блискучі. "Її звали Яшка. Яшка дуже любив солодощі: цукерки, цукор.

? У перший же день він показав свій характер. На ніч його довелося прив'язувати мотузкою до ніжки столу, тому що він був некерованим. Вже стільки потрапляло за цю мавпочку герою оповідання! Яшка був такий пустотливий. Один раз в зошиті напроказіть: наставив чорнильних ляпок. Іншого разу зіпсував при- чёску дамі, яка прийшла в гості. Яшка виявився грозою двору: його боялися і величезний рудий пес Каштан, і злющий кіт, що жив при конторі. Влітку Яшка пропадав у дворі, будинку стало спокійніше. Та ось прийшла осінь, і все в будинку стали вимагати віддати Яшку. Перший час без Яшки все дуже нудьгували, хоча і не хотіли в цьому зізнаватися. Чим же приваблює мене це оповідання? Я думаю, що, звичайно, ставленням автора до свого героя-Яшке. Житков любить тварин і вчить цьому своїх читачів. На пустотливу мавпочку не можна було довго сердитися. Коли хитрий Яшка хотів що-небудь смачне випросити, то він ставав дуже ласкавим, залазив на плече і починав в голові шукати. Це означало, що він вас любить. Письменник говорить про це з ласкавим гумором. ? Описуючи Яшку, Житков вживає слова з зменшувально-пестливих значенням: "зелененьких політиці", "маленький пальчик", "іграшкова жива ручка", "як дитинка" .Це говорить про беззахисності. Але разом з тим автор показує, що Яшка дуже сміливий, не дасть себе в образу ні людям, ні тваринам. Він змусив поважати себе. Житков показує, що мавпочка - не іграшка, а жива істота. Людина несе відповідальність за тварину, яке він приносить в дім. Сестра Бориса Житкова.

Сестра Бориса Житкова.

? В оповіданні також відчувається рідкісне знання звичок і звичок мавпочки. Виявляється, це пов'язано з дитинством письменника. Сестра Житкова В. С. Арнольд, розповідала, що в сім'ї Житкова "у дітей завжди були ручні тварини ... У Бориса були черепахи, ручні домашні миші, була весела мавпочка Яшка і ручний вовк". Чому я вибрала розповіді Житкова? Я дуже люблю тварин, тому мені цікаво дізнаватися про них щось нове. Розповіді Бориса Житкова мені подобаються тим, що автор вчить любити звірів і птахів, пам'ятати, що тварини, як і люди, можуть відчувати різні почуття. Після прочитання розповіді "Про мавпочку" я стала по-іншому дивитися на прокази і капризи свого кота Гармата. Стала розуміти його бажання. Я зрозуміла головне: тварин треба любити! І тоді вони відповідять вам теж самої щирою прихильністю і дружбою!

Назва - На крижині.

Жанр - розповідь.

Тема - це оповідання про рибалок які поїхали взимку на риболовлю і наловили багато риби, але їх віднесло на крижині і почали панікувати, але потім вони проявили винахідливість і їх врятували. А хто їх врятував і як ви дізнаєтеся прочитавши цю розповідь.

Герої - рибалки, Володя, батько.

Ідея ця розповідь вчить що в навіть в самій важкій ситуації не треба впадати у відчай допомогу може прийти в будь-яку хвилину.

Раджу прочитати тим, хто хоче стати хоробрішими.

35.    Визначте місце М.Носова в дитячій літературі. Розкажіть про його автобіографічні твори, дослідження духовного росту сучасної дитини.

Творчість М. Носова має велике значення в літературі. Дуже важливими особливостями його гумористичного таланту була здатність відкликатися на актуальні проблеми виховання та вміння в захоплюючій, цікавій формі вирішувати важливі моральні проблеми особистості. Його книги стали улюбленими не тільки в Росії та Україні, а й у всьому світі. Адже оповідання і повісті М. Носова перекладені майже сотнею мов світу.

Дослідження дитини. У 1972 році вийшло напрочуд письменницьке дослідження М.М. Носова «Повість про мого друга Ігоря». Це - вдумливо проведене, витончено представлене читачам вивчення інтелектуального, духовно-; го росту дитини від першого року життя до шести років включно. Читати книгу рідкісно цікаво кожному, а вчителю професійно дуже корисно. Корисно це і з дітьми читати разом (вдома, в школі), і самим дітям самостійно - працює ефект зараження. Дитина мимоволі порівнює себе з реакціями героя, свої мовні можливості зі словами, з промовою Ігоря і закономірно сам розвивається ... Нам же тут, спираючись на художній щоденник дідуся Миколи Миколайовича Носова, треба сказати наступне про естетику його творчості.

Підкорює найбільше усвідомлене визнання не тільки рівноправності дітей і дорослих, а й пріоритету дитинства як етапу в становленні людини і як умови повноцінного життя дорослих. Не тільки в особистому, але і в футурологічним, соціальному, культурологічному плані. Письменник аналізував силу і багатство «чарівної країни» дитинства ще на початку свого творчого шляху. Він починав писати для дорослих, але не знайшов свою стежку і зізнавався: потрапивши «в чарівну країну дитинства ... побачив дитинство вже не в тумані далекого минулого ... а в безпосередній близькості ». «Зізнаюся, чарівна цякраїна здивувала мене, а творчість, як сказав один розумний художник, починається з подиву. Я побачив в дитині те, чого не помічав раніше, і чого, мені здавалося, не замечаліі інші ». Так, подив і любов-два почуття-лейтмотиву «Повісті про мого друга Ігоря». Читаємо перший замальовку з цієї книги. Називається вона «Дідяєв».

«Вечір 31 грудня 1963 року. Я тримаю Ігоря на руках перед нарядженою новорічною ялинкою. Він тягнеться рученятами то до блискучому скляному кулі, то до світиться лампочці і кричить, захлинаючись від захвату:

- Дідяєв, ву! Дідяєв, ву-у!

Він називає мене не діда чи дєдя, як зазвичай кличуть своїх дідусів інші хлопці його віку. Я в нього чомусь «Дідяєв». Я не заперечую проти такої назви, навпаки, воно мені навіть подобається. У всякому разі - оригінально. А поділитися радістю з іншими - хіба це не прояв почуття дружби, яке доступне дитині вже в той період, коли він починає виголошувати свої перші слова? »

Звичайно, було б цікаво поміркувати про рівень, інтенсивності розвитку Ігоря, про розвиток його здатності аналізувати, порівнювати різні предмети, факти.Книга дає багатий матеріал для розкриття вікової психології дитини і в рік, і в два, і в 3, 5 ... Сподіваюся, що ви, шановний колега, прочитаєте всю повість про Ігоря і подумаєте над цими та іншими питаннями, які виникнуть при читанні картинок з життя онука М.М. Носова. Тут же, вважаю, необхідно зауважити, що і це специфічне твір письменника переконує: йому властиво важко визначити одним словом особливу увагу - довіра до дитини, яку він вивчає. Дитина для письменника М. М. Носова

суб'єкт, а не відсторонений від художника-дослідника об'єкт.

Н. Носов нічого не описує. Він розповідає. Пропонує читачеві свою, любов'ю зігріте аналітичну інформацію про свого героя. І запрошує свого читача намалювати, уявити, створити свою «суб'єктивну копію».

36.    Розкрийте тему виховання любові до природи у творчості С.Маршака «Цілий рік», «Різнокольорова книга», до праці («Звідки стіл прийшов»). Розкажіть уривки з творів напам’ять.

Лірична поема «Різно­барвна книга», кожна сторінка якої має свій колір і свій  ритм. Перша вабить теплим літом, з квітами, метеликами, з зе­леним лугом, на якому так приємно відпочити. Друга — кличе у морську глибінь, з водоростями, з рибами. Біла сторінка радує білизною снігу.       Поет досягає дивної відчутності, конкретності зображення, насичує вірші образами і ритмами, розрахованими на дитяче сприймання. Він точно знає, що на зеленій сторінці дитину зацікавлять коники, схожі на кольорові літаки, і метелики, які «то золоті книжечки закривають, то відкривають і знову летять». А на білій -— дитині захочеться прочитати сліди на снігу, схожі на акуратні рядки в чистому новенькому зошиті дбайливого учня. Червона сторінка створює святковий настрій  не  тільки радісними, яскравими фарбами, а й веселим  чітким ритмом.

«Різнобарвна книга», «Багаття на снігу», «Лісова книга», «Цілий рік». «Різнобарвна книга» була створена поетом в 1946 році. Мир, що оточує хлопців, заблискав тут надзвичайно яскравими фарбами:

·         Бродять у траві золоті комашки,

·         Вся блакитна, як бірюза,

·         Села, гойдаючись, на віночок ромашки,

·         Немов кольоровий літак, бабка

Всі описи винятково конкретні, ярки, емоційні:

·         Геть темно-червоне сонечко,

·         Спинку свою розділивши навпіл,

·         Скинула крила прозорі спритно

·         И полетіла по божих справах

А от перед нами метелика: «в однакових платтях, як сестри», «сіли в траву відпочивати». Тонким ліричним почуттям перейнята «Лісова книга» і «Цілий рік». Цикл віршів під загальною назвою «Цілий рік» (1945) -це поетичний календар природи, причому для кожного місяця Маршак знаходить тонкі, характерні прикмети. Кожний чотиривірш сприймається як дитяча пісенька:

·         Відкриваємо календар - Починається січень

·         У січні, у січні Багато снігу надворі...

·         Або:

·         Прийшов червень

·         Червень! Червень! -

·         У саду щебечуть птаха...

·         На кульбабу тільки дунь -

·         И весь він розлетиться

Таким чином, «Цілий рік» - своєрідна й дуже тонка спроба вирішити не тільки поетичні, але й пізнавальні, педагогічні завдання. Тією же конкретністю й образністю відзначені й описи природи в «Лісовій книзі». От, здавалося б, звичайний стіл, але й у нього є своя історії: «він багато років у лісі провів», «він був у лускатій корі», а потім, побувавши в робочих руках, вийшов «стійкий і широкий, де був на ньому рогатий сук, видніється вічко». Художній і пізнавальний матеріал у віршах цього циклу сполучаються природно, без натяжки, найвищою мірою гармонійно. Книга написана для молодших дошкільників, на цей вік розраховано не тільки зміст, але й вся система образотворчих засобів. 

С. Маршак в "Різнобарвною книзі" характеризує природу з різних сторін. Тут є і пори року (зима і літо), природні стихії (вода, суша) і добу (день і ніч). Крім того, в цьому творі автор використовує наукові терміни, назви тварин і рослин. Ці вірші мають пізнавальне значення для дітей - вони розповідають про різні місця на землі, про характерних тварин та рослин.
Тема природи розкривається також у вірші "Цілий рік", де автор знайомить дітей з порами року і з усіма місяцями  року. Крім того, автор не просто описуэ  пори року і перераховуэ  всі місяці, але і характеризує кожен з них по яскравим ознаками. Він звертає увагу,  що природа прекрасна в будь-яку  пору року.
У вірші «Звідки стіл прийшов» автор примушує поглянути на такий звичайний предмет як стіл, який є результатом довгої і наполегливої праці багатьох людей. Цікава сама форма вірша. Вірш написаний  як історія життя столу, яку розповідає автор. І при цьому стіл неначе живий. Цей вірш виховує у дітей повагу до праці і людей праці, даэ можливiсть осягнути, наскiльки важлива праця в життi людини.

37.    Поясніть значення літературного доробку Майка Йогансена для виховання в дітей любові до рідної природи. Проаналізуйте анімалістичні твори письменника («Як собака лазив на дерево», «Жук-водолюб», «Собака Джан»).

Майк Гервасійович Йогансен дуже любив бувати на природі. За вдачею був людиною уважною та спостережливою. Завжди звертав увагу на звички великих і малих тварин. Усе запам’ятовував , а потім описував їхню поведінку у оповіданнях для дітей. Цю збірку склали такі розповіді письменника: “Кіт Чудило”, “Собака, що лазив на дерево”, “Як мураші наїлися цукру”, “Собака і ворони”, “Як окунь сам упіймався”, “Краби”, “Жук-водолюб і таргани”, “Сабака”, “Вовки і верблюжата”, “Собака Джан”. Написані оповідання лагідно, просто і цікаво, вряди-годи смішно. Коли ви їх прочитаєте, то дізнаєтесь як кота навчили собачих звичок, як собака навчився лазити по деревах і розганяв з гілок усіх котів, як усього лиш дві ворони можуть подужати дорослого пса. А ще ви дізнаєтесь про те, як хижий окунь сам себе перехитрив. Завершує книжку тепла розповідь про мисливського собаку Джана, який із відданості своєму господареві перевершив сам себе, пірнаючи у воді за рибою, чого собаки ніколи не роблять.

38.    Розкрийте моральну основу казок  Шарля Перро «Червона Шапочка», «Попелюшка», дайте характеристику  позитивних і негативних персонажів.

Шарль  Перро ( 1628 – 1703) - відомий французький  учений і письменник. Перший автор літературних казок, створених на фольклорній основі. Завдяки йому казка стала набутком дитячої літератури.

Народився Перро в родині юриста. Батьки прагнули дати синам найкращу освіту. І сини їм за це віддячили: один став уславленим письменником, а інший — знаменитим архітектором. Шарль навчався у найкращих школах Парижу, вивчав право, пізніше пішов на державну службу. Брав участь у створенні Академії наук, а також відновленні Академії живопису. У віці 67 років почав писати твори для дітей. У 1697 р. вийшла збірка під назвою «Казки матінки моєї Гуски, або ж Історії та оповідки минулих часів з повчальними висновками». У невеличкій збірці було всього 8 казок, але їхніх героїв зараз знає весь світ. Це «Спляча Красуня», «Червона Шапочка», «Кіт у чоботях», «Попелюшка», «Хлопчик-Мізинчик», «Синя борода», «Феї», «Ріке-Чубчик». Тільки даремно ми будемо шукати ім'я Шарля Перро на обкладинці книги, бо його там... не було. Поважний літератор і науковець просто побоявся поставити під казками, створеними під впливом народних оповідок, своє ім'я, тому й видав їх від імені сина П'єр Перро д'Арманкур. Згодом додав до збірки ще 3 віршовані казки «Гризельда», «Жартівливі бажання», «Віслюкова шкіра». Саме в казках Перро найкраще втілив свої есте­тичні  принципи.

У віці 67 років почав писати твори для дітей. Коли у такої солідної людини, як Ш. Перро, виник задум створити свої казки, ми не знаємо. А ось навіщо він це зробив — знаємо точно: «Пустотливий виклад оповіді був обраний тільки для того, щоб вони (казки) впливали на розум читача з більшою приємністю, водночас і навчаючи, і розважаючи». Тож у 1697 р. вийшла збірка під назвою «Казки матінки моєї Гуски, або ж Історії та оповідки минулих часів з повчальними висновками». У невеличкій збірці було всього 8 казок, але їхніх героїв зараз знає весь світ. Це «Спляча Красуня», «Червона Шапочка», «Кіт у чоботях», «Попелюшка», «Хлопчик-Мізинчик», «Синя борода», «Феї», «Ріке-Чубчик». Тільки даремно ми будемо шукати ім'я Шарля Перро на обкладинці книги, бо його там... не було. Поважний літератор і науковець просто побоявся поставити під казками, створеними під впливом народних оповідок, своє ім'я, тому й видав їх від імені сина П'єр Перро д'Арманкур. Згодом додав до збірки ще 3 віршовані казки «Гризельда», «Жартівливі бажання», «Віслюкова шкіра». Саме в казках Перро найкраще втілив свої есте­тичні  принципи.

У чому причина нечуваної популярності його казок?

Звичайно, твори Перро аж ніяк не були чимось зовсім новим у тогочасній французькій літературі. І до нього письменники не тільки наслідували та переспівували античні твори, а й користувалися фольклором, змальовуючи життя сучасних їм людей з народу. Проте в тогочасній «високій» літературі митці прагнули здебільшого використовувати все-таки античні сюжети. Перро ж приділив фольклору основну увагу, протиставивши його тогочасній класицистичній літературі, що все далі відходила у минуле. «Я стверджую,- писав він,- що мої казки більше варті того, аби розповідали саме їх, аніж більшість античних».

 Він вводить у літературу жанри, теми і образи, які раніше вважалися «низькими»,— народну казку з її, на думку класицистів, теж «низькими» персонажами — простими людьми, бід­няками, дроворубами, селянами, пастухами. В його казках діють Червона Шапочка — селянська дівчинка, її мати і ба­буся — селянки, Хлопчик-Мізинчик — син бідняка-дроворуба, Попелюшка—звичайна наймичка, яку експлуатують, обра­жають, принижують, хазяїн Кота у чоботях — син мірошника, бідняк, у якого, крім кота, нічого немає.

Перро не звеличує королів, принців, не вважає їх вищими за простих людей. Його герой, син мірошника, легко стає прин­цом; варто було тільки одягти його в королівську одежу — і принцеса враз помітила, що він красивий і стрункий юнак («Кіт у чоботях»). Попелюшка сподобалась принцові, і вони одружилися. Перро утверджує, що не знатне походження і не багатство є мірилом цінності людини, а її високі моральні якості.

Відступаючи від традицій народної казки, Перро дає описи, характеристики, подробиці побуту, правдиво змальовує реаль­ну дійсність, вставляє свої іронічні зауваження, жарти. Так, у казці «Кіт у чоботях», розповідаючи про те, як троє Синів, одержавши в спадщину від батька-мірошника млин, осла і кота, без будь-чиєї допомоги поділили це між собою, автор заува­жує:

Вони швидко поділилися, не закликавши при цьому ні нотаріуса, ні прокурора. Адже ті враз проковтнули б їх спадщину'.

  Герой казки «Хлопчик-Мізинчик», бідний лісоруб, змуше­ний був відвести своїх дітей у ліс і покинути там, щоб не бачити, як вони помруть з голоду. Коли бідняк повернувся додому, «хазяїн,— говорить письменник,— якраз прислав їм десять золотих. Він так давно був винен лісорубові ці гроші, що бідолаха вже ніколи й не сподівався їх одержати...» .

   Казки Перро, оцінюючи людину, не надає значення ні аристократичному походженню її, ні багатству, ні високим посадам.

Казки Перро часто називають чарівними. «Кіт у чоботях», «Хлопчик-Мізинчик», «Феї», «Попелюшка», «Зачарована кра­суня» — це, справді, за змістом своїм чарівні казки: у них діють чарівники і чарівниці, речі наділені надприродними силами (чоботи-скороходи, чарівна паличка), з героями відбу­ваються чарівні перетворення. А в таких казках, як «Червона Шапочка», «Синя Борода», фантастика малопомітна (вовк роз­мовляє по-людському, на ключику не відмиваються криваві плями). До кожної прозової казки Перро спочатку додавав вірш повчального змісту, який повинен був допомогти читачам зрозуміти мораль її. Наприклад, до «Червоної Шапочки» було додано таку моральну настанову: небезпечно дітям слу­хати лихих людей. Далі автор давав поради уже дорослим дівчатам. Та згодом казки Перро почали друкувати без по­вчальних додатків, бо вони зайві: читачі і самі добре розу­міють, що хоче сказати письменник у своїх творах. У перед­мові до першого видання казок Ш. Перро писав, що «всі вони містять у собі вельми розумну мораль, яка виступає більш або менш виразно залежно від ступеня проникливості читача».

Герої наділені такими рисами як сміливість (Хлопчик-Мізинчик), працелюбність, терпіння (Попелюшка), доброта й довіра (Червона Шапочка).

Приваблює у казках Ш. Перро і манера розповіді: часом дуже проста, наївна, іноді іронічна, глузлива.
Казки Шарля Перро вчать Добру, застерігають проти Зла й сьогодні так само яскраво й палко, як і в ті часи, коли він тільки написав їх.  Саме за це їх так люблять діти на всіх континентах Земної кулі.

39.    Зробіть ідейно-художній аналіз казок Г.К.Андерсена «Гидке каченя», «Нове вбрання короля» та «Снігова королева» (на вибір студента).

Всесвітньовідомий датський письменник, славетний казкар Ганс-Крістіан Андерсен. Він був єдиною дитиною в сім'ї бідного шевця. Батько його був грамотною людиною, любив книги і заохотив до читання й сина.

Хоч дитячі роки майбутнього письменника пройшли в бід­ності і тісноті, та хлопчик не відчував себе знедоленим: батьки його дуже любили. Всі, хто знав малого Андерсена, були до нього уважними, багато знайомих хвалили і дивувалися з його здібностей, віщували йому блискуче майбутнє.

Справді, Андерсен був дуже обдарованою і незвичайною дитиною. Тихий, соромливий, він не грався з дітьми в шумні ігри, як інші хлопчики, а багато читав, мріяв, захоплювався театром, складав п'єси і ставив їх у своєму ляльковому театрі, сам майстрував ляльки і шив для них театральні костюми. Гарно співав, декламував. Він учився в школі «для бідних», де вчили дітей лише сяк-так читати, пи­сати і трохи рахувати.

Гімназичні роки. Він був наполегливим, старанним, учився добре. У вільні від навчання хвилини писав вірші. Директор гімназії хоч і був задоволений успіхами Андерсена, проте не тільки не хвалив його, але й ставився деспотично, глузливо і забороняв юнакові писати вірші.

Андерсен багато подорожує. Об'їздив свою батьківщину, побував за кордоном.

В період розквіту творчих сил і здібностей Андерсен почав писати казки. У 1835 р. було надруковано дві збірки перших його казок, і вони принесли йому нечувану славу,  їх було пере­кладено на багато мов світу.

Основна думка казок Андерсена: щасливий не той, хто прожив життя для себе, а той, хто приніс людям радість і надію.

             Зовсім інший тон у казках Андерсена, коли він розповідає про хороших людей, благородних, добрих і правдивих, про ге­роїв, стійких у біді і мужніх, здатних бути самовідданими, вір­ними в дружбі.

Маленька дівчинка Герда мандрує по світу, зносить муки, долає великі труднощі, щоб дізнатись, куди зник її друг — хлопчик Кай. Зрештою вона дізнається, що Кая забрала у своє крижане царство Снігова королева. Тільки велика любов дів­чинки, її самовідданість і гарячі сльози допомогли знайти хлопчика — розтопити лід у його серці і повернути йому життя («Снігова королева» — 1844).

Казку «Снігова королева» письменник починає словами: «Отже, починаймо! Коли ми дійдемо до кінця цієї історії,— ми знатимемо більше, ніж зараз».

Казки Андерсена вже давно перекладені на українську мову. У Києві вперше вийшла книжка під назвою «Казки Андерсена» у 1873 р. Цей переклад зроблено М. П. Старицьким.

План:
1. Час написання твору : Мотив цієї казки народний. Г. К. Андерсен оформив цю історію в літературний твір. Казка в деякому роді є автобіографічною.      Відомо, що казка «Гидке каченя» відображає життя самого автора. Провінційний юнак, з якого глузували однолітки, університетські друзі, вчителі, що так схожі на дурних курей, пихатих індиків, зображених в казці, став чудовим і відомим казкарем, розправив свої крила, як білий лебідь, і полетів у широкий світ. Адже «не біда з’явитися в качиному гнізді, якщо ти вилупився з лебединого яйця». 
2. Жанр твору:лiтературна казка 
3. Сюжетно-композиційні особливості
Ця казка про маленьке  каченя, який не був схожий на інших. Тому його прозвали гидким. Не дивлячись на своє добре серце бідолаха ніде не зустрiчав  турботи і любові. Навіть його мати качка відвернулася від нього. Його постійно кривдили і принижували. Але одного прекрасного дня бридке каченя перетворився на прекрасного білого лебедя.
Зав'язка твору—народження незвичайного, не схожого на iнших каченя, його життя на пташиному дворi.
Кульмінація: гидке каченя перетворилося на прекрасного лебедя. 
Розв'язка: новий прекрасний лебiдь разом зi своiми родичами вiдлiтаэ у вирiй.  
4. Тема твору: перетворення гадкого каченя на прекрасного лебедя. 
5. Проблеми твору: лицемірство людської натури, проблема прекрасного та потворного, унiкальнiсть людськоi особистостi.
6. Характеристика героїв твору 
Гидке каченя—потворне, не схоже на iнших птахiв, з якого усi знущаються. Але в кiнцi збуваэться його мрiя—вiн перетворився в лебедя.
Кури, гуси, качки та iншi домашнi птахи—гордовитi, пихатi, знущаються та принижують гидке каченя.
Бабуся, кiт, курка, селянин— обивателi чванливi і нерозумнi/  Вони, як і качки, знева-жають оїдне каченя тільки за те, що воно не таке, як усі інші качки й каченята.  Їм не під силу збагнути трагедію «гидкого каченяти», зро¬зуміти його прагнення, його бажання стати кращим, жити у злагоді з усіма, чинити лише добро всім, хто його оточує. Вони просто вважають його божевільним.
Лебедi—образ краси та здiйснення мрii, внутрiшня краса людини.
    7. Ідея  твору: Г. К. Андерсен мав на меті розповісти про те, як через пихатість одних часто страждають інші, кращі і розумніші. Зовнішність буває оманлива.
    8. Засоби художньоi виразностi:   епітети,  порівняння , риторичнi запитання , антитеза, ассонанс.

Iдейно-художній аналіз казки  Г.К.Андерсена «Нове вбрання короля»
План:
1. Час написання твору : Написана 1835 року. Вперше була опублікована 7 квітня 1837 року у збірнику оповідань для дітей «Казки, розказані дітям»
2. Жанр твору:лiтературна казка 
3. Сюжетно-композиційні особливості:
Ця казка про дурного короля, який найбільше любив нові вбрання. Одного разу в  палац прибули  закордонні "кравці", які шили вбрання для короля з особливої тканини, яку ніхто не бачив. Вони стверджували, що людина яка не побачить цієї тканини , недостойна  перебувати на своєму місці.
 Зав'язка— поява  пройдисвітів та їх намір обдурити короля і всіх його підлеглих. Дія розвивається швидко. У кож¬ному епізоді розкриваються характери дійових осіб. Уміло вдають, нібито вони старанно працюють, хитрі й зухвалі про¬йдисвіти: вони сидять за порожніми верстатами і тчуть без пряжі, спалюють багато свічок, щоб всі думали, наче вони і вночі працюють; великими ножицями ріжуть повітря, ніби кроять тканину, шиють голками без ниток, щоб ніхто не по¬бачив, що нитки не витрачаються. Король і придворні теж удають, ніби вони захоплені кра¬сою тканини, якої не бачать. Дія досягає свого найвищого розвитку у сцені святкового параду, коли король змушений був вийти на вулицю столиці у «новому вбранні», щоб показатися народу. Казка закінчується правдиво і мудро: істину — король голий — сказала невинна дитина, яка ще не навчилася лицемі-рити. Настає розв'язка: хоч король і зрозумів свою помилку, але продовжує поводитись так, нібито нічого й не сталося:— Та він же зовеш голий! — закричав нарешті весь народ. Королю раптом стало ніяково. Але він виступав і далі ще величніше.
   4.Тема твору: У цій казці письмен¬ник гостро, дотепно висміює правителів, державних діячів, яким приписують високі моральні якості, почуття людської гідності, а насправді вони духовно убогі. Вислів: «А король голий» — став крилатою фразою, якою народ викриває убо¬гість думки людини, її фальшиву репутацію.
5. Проблеми твору: У казці висміяно підлабузництво, лицемірство, боязнь підлеглих сказати у вічі правду високопоставленим особам, тобто пороки, властиві класовому суспільству. Нікчемності, убогості правителів, лицемірству придворних протиставляю-ться правдивість і сміливість народу.
6. Характеристика героїв твору :
Король—гордий, пихатий, дурний, полюбляэ найбiльше вбрання, лiцемiр, боягуз, обмежений, нiкчемний, убогий правитель.
Придворнi короля—уосолбюють підлабузництво, лицемірство, боязнь підлеглих сказати у вічі правду високопоставленим особам, лiцемiрство. 
Шахраi –кравцi-хитрi та зухвалi, використовують гордiсть короля для досягнення власних цiлей.
Народ—смiливий та правдивий.
7. Ідея  твору: показати недолiки тогочасного та сучасного суспiльства. 
 8. Засоби художньоi виразностi:   епітети,  порівняння , риторичнi запитання , антитеза, гiпербола, iронiя. 
Iдейно-художній аналіз казки  Г.К.Андерсена «Снiгова королева»
План:
1. Час написання твору : 1835
2. Жанр твору:лiтературна казка 
3. Сюжетно-композиційні особливості
Композиція (будова твору) – казка складається з 7 оповідань: 1 оп. “Дзеркало та його скалки”           2 оп. “Хлопчик і дівчинка” 3 оп. “Садок жінки, яка знала чари”    4 оп. “Принц та принцеса” 5 оп. “Маленька розбійниця”                6 оп. “Лапландка і фінка” 7 оп. “Що було у замку Снігової королеви і що трапилося потім” 
IV. Елементи сюжету 1. Експозиція: Чортенята розбивають криве дзеркало, його осколки потрапляють в очі та серця людей 2. Зав’язка: Осколки кривого дзеркала в очах та серці Кая. Снігова королева забирає Кая до себе у палац 3. Розвиток дій: Герда у пошуках Кая:  а) Герда у чаклунки;           б) Герда у принца і принцеси;  в) Герда у розбійників;     г) Герда у лапландки та фінки 4. Кульмінація: Герда знаходить Кая. “Гарячі сльози Герди пройшли у саме серце Кая, розтопили крижану кору і розтопили скалку чарівного дзеркала. Вона заспівала про троянди” 5. Розвязка: Кай і Герда повертаються додому (“обоє дорослі, але ще діти, діти серцем”)
4. Тема твору: про пошуки Герди Кая, тема дружби, любові, вірності
5. Проблеми твору: проблема дружби, любовi,вiрностi
6. Характеристика героїв твору 
Троль-злий, підступний, сущий диявол, винуватець бід, творець викривленого дзеркала.
Кай - любив Герду як свою сестру, любив доглядати за трояндами, добрий, розумний, спритний мальчик; після того, як в око і серце потрапив осколок він став злим, противним, завжди дражнив та  кривдив Герду.
Герда-смілива, відважна дівчинка, заради Кая готова на все. Лише її гарячі сльози і любов змогли врятувати Кая.
Старенька-чарівниця-добра бабуся, яка чаклувала  зрідка, для свого задоволення.
Принц і прінцесса-добрі, веселі, розумні молоді люди; допомогли Герді з пошуками Кая, дали карету і теплий одяг.
Маленкая розбійниця-маленька  дівчинка з добрим і жалісливим серцем; помагає Герді втекти від розбійників.
Лапланка, фінка-жителі півночі; помагають  Герді знайти палац Снігової королеви і підказують, як її перемогти.
Птахи, звіри, рослини (ластівки, ворон і ворона, троянди і північний олень) -помагают Герді в труднощах подорожi, виручають з біди.
Снігова королева-холодна, байдужа, не вміє любити, ненавидить добро, але її перемогла щира і гаряча любов Герди.
    7. Ідея  твору: – перемога дружби, любові над злими силами, холодною красою
    8. Засоби художньоi виразностi:  :   епітети,  порівняння ,  , антитеза, гiпербола, cимвол.

40.    Розкрийте багатство та  різноманітність тематики та сюжету казок братів Грімм, висміювання в них людських вад (збірка «Дитячі та сімейні казки»).

Брати Ґрімм почали збирати народні казки в 1807 році у відповідь на хвилю інтересу до німецького фольклору. В 1810 році Ґрімм підготували рукопис колекції декількох десятків казок, які вони записали, запросивши казкарів у свій дім. У 1812 році брати опублікували збірник з 86 німецьких казок під назвою «Дитячі й сімейні казки» нім. Kinder-und Hausmärchen . В 1814 році вони опублікували другий том з 70 казок.
У зібраних працях братів Грімм представлені казки, які відносяться до різних жанрів:
1)чарівні казки ("Рапунцель", "Три зміїних листочка", "Пані Метелиця"), в яких розповідається про різні чудеса, перетворення, заклинання;
2)казки про тварин ("Вовк і семеро козенят "," Бременські музиканти "), де, як у байках, тваринам додані ті чи інші риси людського характеру;
3)побутові казки (" Гензель і Гретель "," Розумна дочка селянка ") - історії, в яких розповідається про різні випадки з реального життя.
У багатьох казках прославляється хоробрість, винахідливість простої людини. Як і в російських казках, молодший брат, якого вважали нетямущим, виявляється найрозумнішим і домагається для себе всіх благ на землі, винахідливість простої людини, так, у казці "Золотий гусак" королем стає молодший з трьох братів - Дурень. Старий король поставив перед ним три умови, після виконання яких, Дурень одружився на королівській дочці. А все це стало можливим тільки тому, що він не був жадібним, поділився пирогом і вином з лісовиком, який йому сказав: "Від того, що в тебе серце добре, і ти хочеш зі мною поділитися, я нагороджу тебе щастям". Несправедливість, жорстокість суворо засуджується, і винних наздоганяє відплата. В "казці про ялівець" мачуха вбиває нелюбимого пасинка, і чарівні сили карають її за це смертю. Казка про Попелюшку відома у багатьох народів. У зборах братів Грімм історія її закінчується не просто торжеством Попелюшки і її весіллям - покарані її зарозумілі сестриці.
У казках про тварин діють, як і в казках інших народів, злий вовк, хитра лисиця, дурний осел, боягузливий заєць.
Дуже нескладна жартівлива історія розказана в казці "Бременські музиканти". Від своїх господарів втекли осел, собака, кіт і півень. щоб утворити квартет. Поєднання цих чотирьох голосів виявилося таким приголомшливим. Що вони зуміли прогнати розбійників з їх пристановища.
Їхні казки справді стали сімейними, тому що рідко можна знайти родину, де б дітям не читали казки «Хоробрий кравчик», «Золотий гусак», «Снігуронька», «Попелюшка», «Вовк і семеро козенят», «Вовк та лисиця», «Бременські музиканти» та багато інших. Всі їх не перерахувати. Герої цих казок: ремісники, солдати, селяни -сміливо вступають у боротьбу з драконами, лютими велетнями, відьмами, злими царями і завжди виявляються більш розумними, спритними та відважними, ніж їх противники. І доля завжди винагороджує просту дівчину, нелюбиму пасербицю або пастуха за те, що вони добрі, чесні і працелюбні.
Героями казок братів Грімм бувають також і звірі, і птахи, і комахи. Але завжди в них висміюють людські вади: лінь, жадібність, заздрість, скупість, боягузтво, чванство, хвастощі.

Брати Якоб Грімм (1785—1863) і Вільгельм Грімм (1786— 1859), хоч за освітою були юристи, все життя присвятили дослідженню історії культури німецького народу, його давньої літератури і народної творчості. В сім'ї було дев'ять дітей, лише шість з яких пережили дитинство. Вони провели своє раннє дитинство в «ідеалістичній» сільській місцевості. Коли Якобу, старшому братові, було одинадцять років їх батько, Філип Вільгельм помер, і сім'я переїхала в тісну квартиру. Через два роки також помер їхній дідусь, залишивши їхню матір надіятися тільки на себе. Обидва брата вступили у гімназію, а потім обидва вчилися філософії й праву в Марбурзькому університеті. У 1812 році брати Ґрімм опублікували свої перші томи казок. Вони отримали свої розповіді від жителів сіл і з інших джерел, таких, як вже опубліковані твори з інших культур і мов (наприклад з творів Шарля Перро). В їх співробітництві Якоб відшукував казки в той час як Вільгельм надавав їм літературної формі і дитячого стилю. Якоб залишився холостяком до його смерті, але Вільгельм був в шлюбі Доротею Вілд, дочкою фармацевта від якої в 1825 році брати почули розповідь про червоний капелюшок. В них було четверо дітей.

Протягом багатьох років збирали брати Грімм твори усної поезії і в 1812—1814 рр. видали два томи їх під назвою «Ди­тячі й сімейні казки». Вони старанно зібрали пе­рекази, легенди, повір'я, притчі, що ходили в народі по Німеч­чині, і записали їх дуже вірно, намагаючись не змінювати їх первісного характеру.

Брати Ґрімм почали збирати народні казки в 1807 році у відповідь на хвилю інтересу до німецького фольклору. На відміну від попередніх публікацій, Ґрімм намагалися не модернізувати мову оригіналів. В 1810 році Ґрімм підготували рукопис колекції декількох десятків казок, які вони записали, запросивши казкарів у свій дім. Хоча це часто думають, що вони взяли свої казки у селян, багато з казкарів були середнього класу і навіть аристократами, які розповідали казки вони чули від своїх слуг, і деякі з казкарів були з роду гугенотів і розповідали казки французького походження.

Друге видання  у 1819-22 роках було розширене до 170 казок. Ще п'ять видань були опубліковані протягом життя братів, в яких деякі казки були додані або вилучені. У сьомому виданні 1857 року містяться 211 казок. Багато змін було зроблено після негативних критичних відгуків, особливо тих, хто стверджував, що не всі казки були придатні для дітей, не зважаючи на назву. Вони також критикували недосконалу німецьку мову казок.

Справді, у казках братів Грімм, як і в народних казках, правдиво висвітлено життя народу в давні часи. У своїх казках письменники висловлюють глибоке співчуття до людей праці, до бідняків, яких вони показують працьовитими, добрими, справедливими.

З особливою лю­бов'ю змальовано дітей бідняків. Так, героїня казки «Лісова хатинка», молодша дочка бідного дроворуба, з пошаною ставиться до свого батька, страждає від думки, що не знайде його в лісі і вчасно не принесе йому пообідати. Вона піклує­ться і про чужого їй дідуся, до якого потрапила, коли заблу­кала в лісі, турбується і про його худобу — не сіла вечеряти, поки не нагодувала і не напоїла корову, півника і курочку. На противагу своїм старшим сестрам дівчинка в лісовій ха­тинці виявила доброту, благородство і скромність і за це була нагороджена дідусем — зачарованим королевичем.

Дітям бід­няків присвячені також казки «Хлопчик з пальчик», «Білосніжка і Червона Квіточка», «Пачоси».

У багатьох казках діють ремісники — майстри своєї справи. В цих казках письменники відображають глибоку по­шану народу до працьовитих людей-умільців, чесних, розумних людей («Три сини», «Хоробрий кравчик», «Пачоси» та ін.).

У казці «Пачоси» розповідається про те, як молоденька наймичка терпеливо збирала пачоси льону, спересердя вики­нуті її роздратованою господинею. Наймичка чистила їх, пряла з них пряжу, виткала полотно і пошила собі з нього гарну сукню. У цій казці створено образ ідеальної дівчини, як її уявляв собі народ: вона хазяйновита, бережлива, скромна, ласкава, терпелива тощо.

Зовсім іншими рисами наділені в казках королі, принци, пани, багатії; наприклад, у казці «Гриф-птиця» синові селя­нина Гансу, чемному, доброму й розумному, протиставляється деспотичний, жорстокий і ненаситний король.

У збірці братів Грімм є казки різних видів: про тварин, чарівні і побутові.

Казки про тварин — «Кішка і мишка в дружбі», «Заєць І їжак», «Бременські вуличні_музиканти», «Вовк і семеро ко­зенят» та інші — це дотепні, сповнені народного гумору твори. У них тварини розмовляють і діють по-людському, наділені людськими позитивними якостями і недоліками. Так, заєць із казки «Заєць і їжак» гордовитий і пихатий, як пан, з пре­зирством ставиться до Скромного їжака. Але їжак розумніший, тому легко обдурив пана-зайця. Як відомо, цю казку на україн­ський лад Переказав І. Франко («Коли ще звірі говорили»).

У чарівних казках братів Грімм герої з допомогою чарівни­ків або дивної сили предметів досягають щастя; коли ж у їх долю втручаються злі сили (чарівники), вони стають нещас­ливими («Шість лебедів», «Попелюшка», «Шестеро увесь світ обійдуть», «Гензель і Гретель» та ін.).

Є в письменників і побутові казки — гумористичні й сати­ричні. У деяких з цих казок вони викривають і засуджують загальнолюдські пороки: лінощі («Три ледарі»), глупоту («Розумна Ельза», «Дурень Ганс»), боягузтво («Се­меро хоробрих»), неповагу до старших («Старий дід і вну­чок», «Невдячний син»). В інших своїх казках брати Грімм славлять розум людей, вихідців з простого народу. Так, у казці «Розумна дочка селянська» діє мудра дівчина, розумніша за самого короля. Подібний сюжет є і в російському та україн­ському фольклорі («Піди туди, не знаю куди» і «Мудра дівчина», «Розумниця» та ін.).

У казках братів Грімм, як і в казках багатьох народів світу, поряд із фантастичними персонажами діють реальні, відтво­рено типові картини з життя народу, типові характери і вза­ємини між людьми. Виражено в них мрії народу про щасливе життя простих людей. Казки пройняті здоровою народною мо­раллю; сюжети їх цікаві, композиція чітка, правильні моральні висновки з їх змісту дітям зробити легко.

Казки братів Грімм мали великий вплив на творчість ба­гатьох письменників-романтиків І половини XIX ст. Однією з ознак романтизму була увага до усної народної поезії. На основі фольклору розвивається в цей період жанр літературної казки (Гофман, Гауф, Топеліус, Андерсен).

41.    Обґрунтуйте питання вибору між добром і злом у казці Вільгельма Гауфа «Карлик-довгоносик». Складіть план розповіді.

Казка «Карлик-довгоносик» по праву вважається одним з кращих творів В. Гауфа. Основна ідея казки - перемога багатства внутрішнього світу над зовнішнім, значення дружби і відданості в житті людини. Казка має величезне виховне значення для дітей, оскільки вчить їх дружбі, взаємодопомозі і вказує на перемогу справедливості.
Так в казці, Яків спокутує свою провину за нестриманість: сім років він прислуговує відьмі, миє підлоги, готує обіди. Коли, нарешті, він зміг повернутися додому, багато що змінилося: батько помер від горя, а матінка не впізнає свого улюбленого сина в потворному карлику. Городяни сміються над ним і женуть геть. Все це призводить Якоба у відчай.
Далі автор показує нам, що не надто вдала зовнішність може трохи ускладнити життя, але не настільки, щоб опускалися руки. Адже все головне в долі, всі важливі події і відносини - справа наших власних зусиль. Головне пам'ятати, що при кожній новій зустрічі ви - чистий аркуш паперу для оточуючих. Єдине, що для цього потрібно - це впевненість у собі.
І ось, в черговий раз тікаючи від своїх переслідувачів, Якоб рятує життя гусці. Виявляється, що це не просто гуска, а викрадена і зачарована королівська дочка - принцеса Грета. Принцеса, ще будучи маленькою дівчинкою, застала Відьму в бібліотеці свого батька, коли та намагалася дізнатися таємницю Чарівної Книги. Якоб і Грета стають справжніми друзями. Тут чергову вказівку автора на те, що з якимись бідами б людина не зіткнулася, завжди є хтось, у кого є схожа ситуація, і для того, щоб її вирішити, інколи потрібно об'єднати свої зусилля.
Так, Грета і Якоб разом мріють повернутися додому до своїх батьків і намагаються зупинити Відьму в її злих намірах. І це їм вдається. Зло покаране, добро перемогло - ніхто не повинен страждати вічно, право на милосердя мають всі.
Автор проносить через казку віру в перемогу добра над злом. Казка «Карлик-довгоносик» підкреслює важливість сім'ї в житті людини, вчить дітей любові до своїх батьків.
Не дивлячись на усе зло: життя без батьків 7 років у вигнанні, страждання від глузувань та образ оточуючих, втрата привабливої зовнішності, якою хвалилася мати перед торговками, (через те, що він глузував над фізичними недоліками старої) постійне побоювання за своє життя, а також, що найбільш вразило юнака – сильний удар від найближчих і дорогих йому людей, які не визнали в ньому свого сина; добро все одно перемогло: він навчився чудово готувати, зберіг душу, врятував гуску, зрозумів і усвідомив причину свого перетворення але не образився на батьків, а став ще більш терпиміший і мудріший, і не менш важливе – став милим і привабливим юнаком, отримав "урок життя" і запам'ятав його, став цінувати життя, навчився бути вдячним за ті випробування, які подарувала доля.

42.    Поміркуйте про співвідношення добра, користі й краси у казках О.Уайльда («Велетень-себелюбець», «Щасливий принц»). Складіть план до розповіді.

«Щасливий принц» О. Уайльда – це казка про любов і жаль

Восени ластівка, залишившись без подруг, самотньо летіла на південь, у Єгипет. Утомлена, вона зупинилася переночувати в місті, у якому на площі, на високій колоні, піднімалася статуя щасливого принца. Але ледь вона влаштувалася в його ніг, як на неї впали важкі краплі. Це були сльози принца. Принц розповів їй, що раніше жив у палаці за високою стіною. Він жодного разу у своєму житті не запитав, що за нею. А тепер він бачить убогість і горе людей, обгороджених колись від нього тією глухою стіною

Ластівка щодня збиралася до відльоту, але принц благав її залишитися, щоб віднести нещасним те листочки з його позолоті, те рубін з його шпаги. Зрештою він віддав людям всі, навіть ока, зроблені із сапфіра. Його любов до людей самовіддана. Самовіддана й любов ластівки. Не в силах розстатися із принцом, вона загинула від холоду й голоду. А в принца від горя розкололося серце

Незважаючи на трагічну загибель принца й ластівки, казка закінчується щасливо. Господь повелів Ангелові: «Принеси мені саме коштовне, що ти знайдеш у цьому місті». І Ангел приніс осколки серця й мертву пташку. «Правильно вибрав», – сказав Господь

У казці виспівуються високі людські почуття. У ній звучить мотив жертовності, шляхетної смерті в ім’я любові, в ім’я життя іншої істоти. Весь добуток пронизаний світлом і болем, у ньому справжня краса з’являється невіддільної від великодушності й самопожертви

43.    Поясніть ідею втілення мрії сироти про щасливе життя у фантастичному світі правди та справедливості в казці «Пеппі Довгапанчоха» А.Ліндгрен. Складіть план-характеристику до образу Пеппі.

Ось який вона мала вигляд: морквяного кольору волосся, цупко заплетене в дві кіски, що стирчали, мов палички, ніс картоплинкою, весь поцяткований ластовинням, великий рот із білими здоровими зубами. А вбрана вона була просто-таки химерно. Пеппі сама пошила собі сукенку. Сукенка мала бути блакитною, та блакитної матерії не вистачило, тому Пеппі в кількох місцях подоточувала червоні клапті. На довгі, худі ноги вона понатягала довгі панчохи – одну руду, другу чорну, а чорні черевики були рівно вдвічі довші за її ступні. Ці черевики тато купив дівчинці на виріст у Південній Америці, і ніяких інших червоних черевиків вона не хотіла носити.
Та найдужче вразило Томмі й Аніку те, що на плечі в дівчинки сиділо мавпеня. Воно було одягнене в сині штанці, жовту курточку й білий солом’яний брилик.

«Пеппі Довгапанчоха» характеристика Пеппі — маленька руда веснянкувата дівчинка, яка живе одна на віллі «Курка» у невеликому шведському містечку разом зі своїми тваринами: мавпою Паном Нільсоном і конем. Пеппі — дочка капітана Ефраїма Довгапанчоха, який згодом став вождем чорношкірого племені. Від свого батька Пеппі успадкувала фантастичну фізичну силу, а також валізу з золотом, що дозволяє їй безбідно існувати. Мама Пеппі померла, коли та була ще немовлям. Пеппі впевнена, що вона стала ангелом і дивиться на неї з неба («Моя мама — ангел, а тато — негритянський король. Не у всякого дитини такі знатні батьки»). Пеппі «переймає», а скоріше, придумує різноманітні звичаї різних країн і частин світу: при ходьбі задкувати назад, ходити по вулицях вниз головою, «тому що ногам жарко, коли ходиш по вулкану, а руки можна взути в рукавиці». Кращі друзі Пеппи — Томмі й Аніка Сьоттергрен, діти простих шведських обивателів. У компанії Пеппі вони часто потрапляють в неприємності і смішні передряги, а іноді — в справжні пригоди. Спроби друзів або дорослих вплинути на недолугості Пеппи ні до чого не приводять: вона не ходить в школу, неписьменна, фамільярна і весь час складає небилиці. Тим не менш, у Пеппі добре серце і гарне почуття гумору. Пеппі Довгапанчоха незалежна і робить все, що хоче. Наприклад, спить з ногами на подушці і з головою під ковдрою, носить різнокольорові панчохи, повертаючись додому, задкує задом, бо їй не хочеться розвертатися, розкачує тісто прямо на підлозі і тримає коня на веранді. Вона неймовірно сильна і моторна, хоча їй всього дев’ять років. Вона носить на руках власного коня, перемагає знаменитого циркового силача, розкидає в сторони цілу компанію хуліганів, обламує роги лютому бику, спритно виставляє з власного будинку двох поліцейських, прибулих до неї, щоб насильно забрати її в дитячий будинок, і блискавично закидає на шафу двох громил злодіїв, які вирішили її пограбувати. Однак в розправах Пеппі немає жорстокості. Вона на рідкість великодушна до своїх повалених ворогів. Поліцейських вона пригощає свіжоспеченими пряниками у формі сердечок. А зніяковілих злодіїв, які відпрацювали своє вторгнення в чужий будинок тим, що вони всю ніч танцювали з Пеппі твіст, вона великодушно нагороджує золотими монетами, цього разу чесно заробленими. Пеппі не тільки на рідкість сильна, вона ще й неймовірно багата. Їй нічого не варто купити для всіх дітей у місті «сто кіло льодяників» і цілий магазин іграшок, але сама вона живе в старому напіврозваленому будинку, носить єдине плаття, зшите з різнокольорових шматків, і єдину пару туфель, куплених їй батьком «на виріст» . Але найдивовижніше в Пеппи — це її яскрава і буйна фантазія, яка проявляється і в іграх, які вона вигадує, і в дивовижних історіях про різні країни, де вона побувала разом з татом-капітаном, і в нескінченних розіграшах, жертвами яких стають недотепи- дорослі. Кожну свою розповідь Пеппі доводить до абсурду: шкідлива служниця кусає гостей за ноги, довговухий китаєць ховається під вухами під час дощу, а вередлива дитина відмовляється їсти з травня по жовтень. Пеппі дуже засмучується, якщо хто-небудь говорить, що вона бреше, адже брехати негарно, просто вона іноді забуває про це. Пеппі — мрія дитини про силу і шляхетність, багатство і щедрість, свободу і самовідданість. Але от дорослі Пеппі чомусь не розуміють. І аптекар, і шкільна вчителька, і директор цирку, і навіть мама Томмі і Анніки зляться на неї, повчають, виховують. Мабуть, тому більше всього на світі Пеппі не хоче дорослішати: «Дорослим ніколи не буває весело. У них вічно сила-силенна нудної роботи, дурні сукні та кумінальні податки . І ще вони напхані забобонами і всякою нісенітницею. Вони думають, що станеться жахливе нещастя, якщо сунути в рот ніж під час їжі, і все таке інше ». Але «хто сказав, що потрібно стати дорослим?» Ніхто не може змусити Пеппу робити те, чого вона не хоче! Книги про Пеппу Довгапанчоха сповнені оптимізму і незмінної віри в саме-саме хороше.

44.    Проаналізуйте твори Оксани Іваненко зі збірки «Лісові казки» («Кисличка», «Чорноморденький»), визначте їх виховне значення.

Кисличка

(У лісі виросла дика яблунька, від якої мало користі. Це дуже засмучувало деревце. Але старий садівник пересадив її у свій сад, прищепив інший сорт і виростив прекрасні яблука).

Незважаючи на такий простий зміст, казка має декілька „шарів”:

пізнавальний (ця риса в цілому не характерна для „казок про тварин”, зовнішні ознаки яких простежуються у казках збірки „Лісові казки”). Цей матеріал органічно вплітається у ”життя” персонажів, що робить його непомітним для твору: „І така весела стала вона (яблунька – В.С.) відтоді. Все б тріпотіла з вітром ,розмовляла б з пташками, горнулася б листям до ласкавої липи. Восени листя облетіло, але це не було боляче і страшно. Стало так холодно, що захотілося спати. Вона й дрімала зиму під снігом” (Т.1. – С. 29).

Інколи природничий матеріал зазнає переосмислення, що допомагає порушувати певні етичні та інші проблеми, характерні для твору: „З луків додому летіли золотисті оси. Вони дуже любили все солодке. Жодної квітки, жодної ягідки не минали. Звичайно, вони помітили яблучка на кислиці і покуштували їх. Але оси звикли всіх боляче жалити, тому не змовчали, як пташка. А сказали:

- Ну, на такій не затримаєшся!” (с. 24).

виховний, але поданий не як надокучлива сентенція, не як нудне моралізаторство, а у художньої переконливий спосіб: „Знаєте, дітки, що? Ви ніколи не плачте! А то раз одна дівчинка гуляла в лісі з братиком, посварилась і гірко заплакала. Сльози кап-кап та на землю, та на насіннячко, що там лежало, та такі гіркі сльози! От і виросла з того насіннячка гірка та терпка кисличка” (с. 21). Такий несподіваний початок казки та причини, чому виросла кисличка, знімає повчальність, залишаючи добре повчання. Подібний прийом ми бачимо і в кінці казки (кільце ва композиція): „Ах, яка яблунька, - прошепотіла дівчинка. – Мабуть вона народилася, коли всі сміялися” (с. 28).

Як бачимо, авторка ненав’язливо виробляє у дітей певні норми поведінки, моралі. Так, одна з важливих рис, яку намагається виховати своїм твором письменниця, є готовність до взаємодопомоги, взаємопідтримки: кисличка хоче приносити користь усім; липа, вітер, дятел підтримують її у горі; старий лелека приносить дідусеві щеплення для кислички .

загальнолюдський (філософський): роздуми над тим, у чому полягає щастя, коли людина може стверджувати, що вона щаслива. Це можливе лише за умови, коли сам приносиш користь іншим, коли впевнений, що поруч з тобою немає тих, хто страждають, кому дуже зле зараз. Так, звірі, птахи, комахи розповідають дідусеві, що робиться в лісі, чи всі щасливі. „Ні, ні, діду! – раптом налетів вітер. – Не все спокійно, не всі щасливі.

І вітер розповів, як виросла в лісі кисличка, як прилетіла пташка і наговорила про якісь там яблука і як тепер через ті яблук кисличка плаче. Замислився добрий дідусь. Не любив він, щоб у його лісі хтось плакав” (с. 25).

Тому дід (його образ де в чому нагадує образ доброго чарівника у фантастичних казках) просить усіх птахів, що летять у вирій, принести з чарівного саду чарівну гілочку (також фантастичний елемент). Лише до старого лелеки дід звертається з іншою пропозицією: „А, старий! – закричав йому дід з блакитної хатки. – І ти летиш! Сидів би зі мною на печі – було б тобі і тут тепло.

Ні, усміхнувся старий птах, - я чув, що ти наказував малим, та тільки я знаю найкраще в світі дерево, що росте в сонячній країні” (с. 25-26).

45.    Доведіть майстерне змалювання В.Нестайком образів дітей у гумористичній повісті «Тореадори з Васюківки». Складіть тези до розповіді.

Головні персонажі повісті — Ява Рень і Павлуша Завгородній — звичайні школярі-підлітки, що мешкають у селищі Васюківка, бешкетники, фантазери та "зривщики дисципліни".
Звідки таке незвичне ім'я — Ява? Насправді його звуть Іван, але коли він був маленький, і його запитували, як тебе звати, то він говорив, Ява, а останні букви ковтав, так його в селі й прозвали Ява.. У Івана руде скуйовджене волосся, а обличчя хлопця рясно вкрите веснянками. Ява Рень — енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Але хлопець здатний не тільки на бешкет: коли сталася прикра подія з переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з української мови на "безлюдному" острові, дібравши собі ім'я "Робінзон Кукурузо".
Павлуша Завгородній — кращий друг Яви. Це більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці.
Васюківські "тореадори" завжди мають благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нову "авантюру". Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про допомогу хлопців під час рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих "шпигунів".
Думаю, головне, про що хоче сказати нам автор: дружба — велика сила; важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою у вогонь і у воду, не зрадить, завжди допоможе у скрутній ситуації.
Нестайко майстерно змалював образи цих хлопчаків. Внутрішній світ героїв, їхня жага до пригод, фантазія, цікавість до усього , що оточує, до усього нового – все це присутнє маленьким читачам, які читаючи про своїх ровесників впізнаватимуть себе і саме тому їм буде надзвичайно цікаво. І що не менш важливе – вони намагатимуться не повторювати помилки цих ще дуже досвідчених персонажів, тому що бачать як інколи важко вийти із скрутної ситуації.

46.    Розкрийте духовну красу та щирість поезії Марійки Підгірянки про рідну землю, матір («Що я люблю», «Мати», «Колискова» та ін.). Прочитайте одну з поезій напам’ять (за вибором).

Основні мотиви віршів Марійки Підгірянки— мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні. В своїх віршах вона змальовує палку любов до рідного краю, до матері, школи і всього, що оточує дитину, вчить її цінувати та поважати це. Так у вірші «Мати» вона ніби закликає, що крім матері ніхто більше так не піклується про дитину:
Хто тебе так щиро любить,
І вбирає, і голубить,
І кладе у ліжко спати?
Мати.
У вірші «Що я люблю» змальована щира любов дитини до всіх та всього, що її оточує:
Люблю матусю, батька люблю,
Люблю хатину рідну свою,
І рідну школу і вчителів,
Село, де вперше сонце зустрів.
Поезія напам’ять: Мати. Марійка Підгірянка
Хто тебе так щиро любить,
І вбирає, і голубить,
І кладе у ліжко спати?
Мати.
Хто стеріг тебе від злого,
Відмовляв собі усього,
Щоб тобі віддати?
Мати.
Хто тебе узяв за руку
І до школи на науку
Вів, щоб розуму навчати?
Мати.

47.    Доведіть, що книга Дмитра Білоуса «Диво калинове» – мудрий батьківський заповіт любити і шанувати мову наших славних пращурів, оберігати її красу та чистоту. Доведення обґрунтуйте цитатами з творів.

Рідна мова... Вона така неповторна, мелодійна і співуча, бо ввібрала в себе гомін дібров і луків, полів і лісів, духмяний, п'янкий запах рідної землі. У народу немає більшого скарбу, ніж його мова. Бо саме мова — це характер народу, його пам'ять, історія і духовна могутність. У ній відбиваються звичаї, традиції, побут народу, його розум і досвід, краса і сила душі, вона його, народу, цвіт і зав'язь. Ще в дитинстві рідна мова допомагає нам пізнавати світ, відкривати для себе великий і чарівний світ життя. Без мови не може існувати й розвиватися суспільство, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності. Книга Дмитра Білоуса «Диво калинове» є мудрим батьківським заповітом любити і шанувати мову наших славних пращурів, оберігати її красу та чистоту. У збірці зібрані найкращі твори, в яких яскраво змальована любов до рідної мови, закликання пам’ятати про неї та поважати.
Так, у вірші «Найдорожче» сказано: 
Я їх питав із щирою душею:
— Яку ви любите найбільше мову? —
І всі відповідали: — Ту, що нею
співала рідна мати колискову.
У вірші «Вічно жива» сказано, що «є в народу Жовтень, Ленін є,
і рідна мова є і вічно буде!».
Змальована краса мови у поезії «Веселковий розмай»: 
Так зберігає мова калинова
на гронах дивних свіжості росу,
щоб у майбутнє музикою слова
нести душі народної красу.
У збірці змальована вся краса рідного слова «Ти постаєш в ясній обнові,
як пісня, линеш, рідне слово. Ти наше диво калинове, кохана материнська мово!». Також розкривається відмінність слів у різних куточках України та її сусідів: «У Києві говорять інакше, ніж у Львові, —
і чорногуз, і бусол, лелека і боцян...».
Отже, збірку «Диво калинове» варто читати своїм дітям та наголошувати, що треба вчити різні мови, але в першу чергу не забувати про рідну, любити її, вчити та пам’ятати.

Годі й полічити, з ким тільки не зводила доля Дмитра Григоровича на життєвих стежках! І всі враження, роздуми, думки, сумніви, відкриття й одкровення відкладались у пам'яті для народження майбутнього дива – «Дива калинового».
Чимало прислужився для появи цієї таки справді славнозвісної книги і багатющий перекладацький досвід письменника, бо за його словами «з якої мови не перекладав би, ти так чи інакше порівнюєш її зі своєю, відчуваєш виражальні можливості рідного слова, його образність. І думаєш: українська мова своєю милозвучністю посідає одне з перших місць між європейськими».
Та, мабуть останнім, поштовхом до написання «Дива калинового» став цикл мовознавчих передач «Слово про слово», які Дмитро Григорович вів на першій програмі національного радіомовлення понад два роки. На адресу передач нескінченним потоком протягом цього часу все йшли та йшли листи з відгуками слухачів найрізноманітніших професій і вікових категорій – від дошкільнят і до шанованих пенсіонерів.
І Дмитро Григорович починає писати вірші про мову! Письменник бачив книгу, як вірші для дорослої аудиторії, але усвідомив, що починати прищеплювати любов до рідного слова треба з дитинства, і звернувся до дітей, анітрохи не помилившись і ніколи не пошкодувавши про свій вибір!
«Не цурайтеся рідної мови, не забувайте її – це так мало! Треба ще й плекати її, правильно користуватися нею», - стверджує Д. Білоус. Вперше книга вийшла друком у видавництві «Веселка» у 1988 р., і зразу ж набула неабиякого резонансу: листи з відгуками так і сипались і до видавництва, й на адресу письменника. Писали робітники та учені, пенсіонери й учителі, школярі й академіки... Напевне, в Україні не було такої людини, яка прочитавши книгу Дмитра Білоуса «Диво калинове», зосталась би байдужою. Можна стверджувати, що вихід цієї непересічної, унікальної книги сколихнув читацьку громадськість, надав новий поштовх до утвердження рідного Слова, рідної мови у найширших читацьких колах – поміж людей найрізноманітніших професій, уподобань, вірувань, світогляду й віку – всіх їх, об'єднала мова, наша рідна – українська!
Напевне, багатьох цікавить, звідки виникла сама назва книги – «Диво калинове»? Про це Дмитро Григорович розповів у передмові до видання книги «Диво калинове. Чари барвінкові»: «Тепер мене часом питають: як виникла назва «Диво калинове»? А виникла вона з пісенності нашого слова. Спочатку написався вірш про рідну мову. Коли писав його, перед очима стояла червона калина, яку мати посадила під вікном і вишила на рушнику. Звідси рядки: «Ти наше диво калинове, кохана материнська мово». Коли згодом перечитував написане, знову згадалися солов'ї на калині, калинові мости. Постав образ калинового дива, і я подумав: оце ж і є назва книжки!»
1990 р. «Диво калинове» було відзначено Національною державною премією ім. Т. Г. Шевченка. «Чари барвінкові» – вже друга книжка поета про чари й секрети української мови, адресована, головним чином, школярам. Вона, як і попередня книжка, розлетілася блискавично. І секрет цієї популярності дуже простий, він – у дивовижній винахідливості, вигадливості й майстерності автора, у його вмінні говорити з читачем про серйозні речі невимушено й дохідливо. Вірші, крутиголовки, скоромовки, загадки, шаради, смішинки – все однаково успішно працює на головне надзавдання – захопити, зачарувати, полонити юного читача багатством і милозвучністю української мови.
«В джерелах слова – душі криниця, 
а рідна мова – як чарівниця».
За «Чари барвінкові» Д. Білоус став лауреатом премії ім. Лесі Українки 1997 року. Але він не спочив на лаврах, а поринув у творчі пошуки, громадську діяльність.
Якщо дві перші книжки – «Диво калинове» і «Чари барвінкові» – це поетична розповідь про дивовижну красу і чарівливі таємниці рідної мови, то третя – «За Україну молюся» – це несподіваний ракурс захоплюючої розповіді про диво рідної молитви і чари прадавніх свят, які доніс до наших днів український народ. Ось як пише сам автор про цю своєрідну книжку: «Ми любили все божественне, духовність входила в наші серця через красу, лагідність, гармонію. Гарні були в нашій хаті ікони під вишитими рушниками, на свята ще й прикрашені квітами. Приємною була духмяність воскових свічок.
ВІЧНО ЖИВА

А мова не корилася царю —
ані царю, ані його сатрапам,
з орлом двоглавим стаючи на прю,
що брав її у пазуристі лапи.
РІДНЕ СЛОВО

Ти постаєш в ясній обнові,
як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
кохана материнська мово!

48.    Розкажіть про своєрідність творів для дітей письменників діаспори (Катерина Перелісна, Віра Вовк, Олекса Кобець).

Літерату́ра украї́нської діа́спори або еміграці́йна літерату́ра — література написана українськими письменниками в еміґрації, які з політичних, економічних, релігійних причин виїхали з України на постійне або тривале проживання за кордоном.

Віра Вовк (1926 ) – українська письменниця, що мешкає в Бразилії. Її справжнє прізвище – Селянська, точніше, важко навіть сказати, яке прізвище справжніше, адже дід пані Віри був так само Вовком, але, ставши священиком, вигадав собі „псевдонім“ Селянський, бо вирішив, що Вовк звучить не надто по-пасторськи. Вірші Віри Вовк можна розділити на чотири групи: 1) мотиви рідної землі та української природи, туга за Батьківщиною й терпіння з приводу лихоліття її; 2) релігійні мотиви; 3) любовна лірика; 4) вірші з мотивами чужої природи. Але навіть у творах, які змальовують чужу природу, у Віри Вовк екзотичні мотиви перекликаються з мотивами рідної Гуцульщини. Гуцульщина має для неї велику цілющу силу: вона стала для неї на чужині своєрідним зіллям та провідною зорею. Мотиви української природи виступають навіть у віршах релігійного змісту В них релігійні мотиви спроваджені до народного уявлення.

Катерина Перелісна (Катерина Федорівна Глянько-Попова) (1902— —1995) — українська поетеса і письменниця, авторка численних творів для дітей.

У діаспорі Катерина Перелісна зберегла свій талант письменниці, і продовжувала писати для дітей. Вона переймалась тим, щоб діти української діаспори, відірвані від своєї рідної мови, вчили її та не забували.

Твори Катерини Перелісної навіть покладені на музику, зокрема, Українським хором бандуристів.

Автор книжок «Одарка» (1927), «Євшан-зілля» (1946), «Для малят про звірят» (1952), «Ой, хто там?» (1954), «Три правди

Опрацювання твору Катерини Перелісної «Три правди»

 Тема: зображення подорожі-пошуку братів-княженків трьох правд.

  Ідея: возвеличення всеперемагаючої сили добра, справедливості, прагнення пожертвувати власним життям заради інших (брати); засудження підступництва, зради, всього потворного, дріб’язкового, лихого (потвора, гірський цар, татарський хан).

  Основна думка: тільки той може бути справжнім керівником своєї країни, хто її любить, шанує і поважає народ, здатен віддати за нього навіть свою кров, своє життя.

  Композиція.

 Експозиція: «...жив князь у війнах та в походах, а вдома в праці та в клопотах»; безпечне життя синів князя.

 Зав’язка: брати-княженки вирушають у подорож по світу на пошуки трьох правд.

 Розвиток події: долання перешкод братів у сутичці з потворою, гірським царем, татарським ханом.

 Кульмінація: брати довели свою вірність, непідкупність, щирість батьку, народу, країні.

 Розв’язка: «Стали брати після цього разом з батьком князювати щасливо та мудро».

  Жанр: казка соціально-патріотичного спрямування.

Проблематика твору.

 • Відповідальність за долю інших.

 • Батьки і діти.

 • Добро і Зло.

 • Красиве і потворне.

 • Людина і суспільство.

 • Вірність і зрада.

Олекса Кобець (1892 – 1967) (Варавва ) народився 28 березня 1889 року в сім'ї бідних хліборобів, які не могли йому дати матеріального забезпечення так, що вже на 14-му році життя, після закінчення канівської 2-класної школи, яка за статутом 1872 року дорівнювала 6-м класам гімназії, довелося хлопцеві покинути рідну хату й самому торувати шлях у подальше  життя.

Перша літературна спроба О. Кобця припадає на 1903 рік, коли померла його маленька сестра, яку він дуже любив. Свій смуток і жаль висловив поет у вірші, що його помістив у рукописному шкільному журналі канівської школи. Але власний дебют Кобця — це його перше оповідання «Під Новий Рік», надруковане 1 січня 1912 року в київській «Раді», яке критика прийняла дуже прихильно. Згодом друкувалися його вірші в журналах «Маяк», «Дзвін», «Літературний науковий вісник». Багато дописував до «Ради» про життя всіх закутків Канівщини, надсилав туди економічні й літературні статті та рецензії.

 У 1913 році видав збірку віршів «Ряст». Потім з'явилися інші збірки поезій («Під чужим небом» та інші), драматичних етюдів («У Тарасову ніч»), більших прозових творів (особливо «Записки полоненого»), фейлетонів, нарисів і численних перекладів поетичних і прозових творів з іноземних мов. У «Червоному Перці» вміщував віршовані фейлетони, підписуючи їх Андрій Дудка.

 Олекса Кобець відомий також дітям завдяки своїм гарним віршам, друкованим у «Веселці», «Свободі» й «Нашому житті». В Буффало вийшла його збірка для дітей «Сонце сходить», якою в школах за кордоном користуються як літературною читанкою. Нині молодь залюбки співає чудову бадьору маршову пісню «Від синього Дону до сивих Карпат...», не знаючи здебільшого, що автором її слів є Олекса Кобець, а музику до неї написав композитор Михайло Гайворонський.

49.    Обґрунтуйте світову популярність серії романів про Гаррі Поттера англійської письменниці Джоан Ролінґ. Складіть план розповіді-обґрунтування.

Серія книг про Гаррі Поттера
Ціла серія від романів англійської письменниці Дж. К. Роулінг знайшла величезну популярність як у старшого покоління, так і у дітей. Це унікальна фантастика для дітей. Твір допомагає розвивати уяву, заворожує своєю сюжетною лінією. Весь роман складається з семи книг, у кожній з яких описується один рік з життя головного героя — Гаррі Поттера. Всі сім частин стали дуже популярні в усьому світі. 
Головним героєм є простий на перший погляд англійський хлопчик Гаррі Поттер. Тільки потрапивши на навчання в Хогвартс, на факультет Грифиндор, хлопець розуміє, наскільки сильними здібностями він володіє. Ще до його народження існувало пророцтво, що незабаром має народитися хлопчик, який зможе перемогти Темного Лорда на ім'я Воланд-де-Морт. Після зустрічі зі злодієм у дитячому віці завдяки особливому заклинанню головний герой залишається живий, але при цьому гинуть його батьки. А про зустрічі з Воландом нагадує лише шрам на чолі у формі блискавки. Гаррі потрапляє на виховання до родичів. Хлопчика не балують любов'ю і увагою, він забуває про своїх магічних здібностях. Все змінюється, коли герой потрапляє на навчання в Грифіндор. Отримала величезну популярність створена Джоан Роулінг дитяча фантастика. Список книг вже давно не поповнюється. Головний герой переміг Воланда. За сюжетом роману був знятий фільм, що складається з декількох частин. Кінострічка користується величезною популярністю і по сей день.
Отже, безліч захоплюючих образів, опис предметів та пригод, чаклунство та багато інших цікавих речей захоплюють як дітей, так і дорослих. Тому серія романів про Гаррі Поттера отримала світову популярність і викликає бажання перечитувати книжки та дивитися фільми знов і знов.
План розповіді-обґрунтування. 
1. Серія романів про Гаррі Поттера, складова.
2. Сюжет
3. Висновок

50.    Розкажіть про літературну премію імені Лесі Українки. Складіть тези до повідомлення про одного з лауреатів.

Літературна премія імені Лесі Українки — премія що присуджується щороку до дня народження Лесі Українки — 25 лютого за твори, які сприяють вихованню підростаючого покоління в дусі національної гідності, духовної єдності українського суспільства, та здобули широке громадське визнання.

Премія з 2004 року присуджується в номінаціях:

1.     Літературні твори для дітей та юнацтва.

2.     Художнє оформлення книжок для дітей та юнацтва.

3.     Театральні вистави для дітей та юнацтва.

4.     Кінотвори для дітей та юнацтва (з 2007 року).

Вік учасників необмежений.

Премія  присуджується  в  чотирьох  номінаціях  у розмірі  10 тис. гривень кожна.

         Державний комітет телебачення та радіомовлення України продовжує прийом документів про висунуті літературні-мистецькі твори на здобуття Премії Кабінету Міністрів України ім. Л. Українки в номінаціях: «Літературні твори для дітей та юнацтва», «Художнє оформлення книжок для дітей та юнацтва», «Театральні вистави для дітей та юнацтва», «Кінотвори для дітей та юнацтва».

51.    Напишіть стисле повідомлення на тему «Проблеми сучасної дитячої періодики».

Сучасна українська дитяча періодика - одна із галузей дитячої літератури. На даний момент в Україні зареєстровано понад 50 періодичних видань, адресованих дітям. Актуальним є питання змістового наповнення дитячих журналів та газет, їх відповідність вимогам, які ставляться до друкованої продукції, призначеної для дитячого читання.
   Дитячі періодичні видання покликані популяризувати провідні пізнавальні та педагогічні ідеї, знайомити юних читачів із творами сучасних українських та зарубіжних письменників, розповідати про нові досягнення та події у житті людства, пропагувати морально-етичні норми суспільства, усталені цінності народу, сприяти формуванню національно свідомої особистості, а разом з тим враховувати читацькі інтереси, можливості та особливості сприйняття інформації дітьми певної вікової категорії.
   До цього часу були спроби огляду сучасних періодичних видань [10], в яких мали місце узагальнені думки, висловлені з приводу окремих журналів. Наше дослідження є спробою аналізу дитячих періодичних видань через призму жанрово-тематичного розмаїття художніх текстів.
   Загальний огляд сучасної української дитячої періодики проведено з метою з’ясування специфіки вербального та візуального наповнення, тематичного і жанрового спрямування, їх ролі у формуванні розвиненої, національно свідомої, гармонійної особистості.
   Предметом нашого вивчення стали тексти, вміщені у дитячій періодиці. Особливу увагу було звернено на коло тематико-проблематичних питань, жанрово-стильові параметри та дидактичне спрямування текстів.
   Об’єктом нашого дослідження стали дитячі журнали та газети, видані протягом останніх 10-ти років: „Малятко”, „Барвінок”, „Дзвіночок”, „Пізнайко”, „Однокласник”, „Зернятко”, „Малеча”, „Дитяча Академія”, Вулик”, „Світ дитини” та інші.
   Аналізуючи текстуальну площину сучасної періодики, опираємося на загальні принципи системного аналізу художнього твору (Клочек Г. Д.), використовуємо описовий та порівняльний методи.При висвітленні питань специфіки дитячої періодики враховано не тільки узагальнені огляди [10], а й дослідження зроблені психологами [4], соціологами, педагогами [9], фахівцями видавничої справи. „Розважаючи та інформуючи, навчати, виховувати і розвивати”[4] - саме таким гаслом означує мету виходу у світ будь-якого дитячого журналу Н. О. Кіт. Реалізація поставленої мети залежить від того, яка інформація буде закладена у видання: які твори, на яку тему, якого жанру будуть пропонуватися читачам, які ілюстрації будуть їх супроводжувати тощо.
   Кожне українське періодичне видання також має мати національне спрямування, адже покликане сприяти не тільки всебічному розвитку дитини, а й формувати свідомість нового покоління.
   Читання дитячої періодики вводить дитину в своєрідний світ взаємопов’язаних інтелекту і гри, вчить цікавитися новими подіями та явищами, перейматися суспільними проблемами, брати участь у спільній справі (конкурси, вікторини, колекціонування), а значить готує її до активної громадської участі в майбутньому.
   На жаль, незаперечним є той факт, що дитячим періодичним виданням не завжди під силу конкурувати із телебаченням та інтернетом як основними засобами інформації. Але редакційні колегії більшості з них („Барвінок”, „Пізнайко”, „Однокласник”) вміють зацікавити маленьких читачів грою, хвилюючими художніми текстами, цікавими завданнями, вікторинами, конкурсами. Важливим моментом є також залучення читачів до співпраці: друкування на сторінках часописів дитячих творів, малюнків, розповідей, фотографій, листів. Періодичні видання для дітей сучасної України можна умовно поділити на дві групи: ті, які мають сталу традицію і нові, нещодавно засновані.
   До першої безперечно належать „Барвінок”, „Малятко”, „Однокласник”, „Дзвіночок”, а до другої - „Клас!”, „Розмалюйко”, „Пізнайко”, „Словознайка”, „Зернятко”, „Малеча”, „Дитяча Академія”, „Вулик”, „Пізнайко від 2 до 5”, „Світ дитини”.
   Одним із „найстаріших” в Україні дитячих журналів є „Барвінок”.

52.    Напишіть рецензію на сучасну дитячу книгу (за вибором).

Перша дитяча книжечка Володимира Читая, юриста із вченим ступенеv, вийшла у березні 2011 року у «Видавництві Старого Лева» і має назву «Правдиві Історії Чарівного Лісу». До того 36-річний львів’янин писав лише на юридичну тематику.

Володимир Читай – письменник сучасний у всіх розуміннях цього слова. Головний персонаж його твору – Слоник Дзвоник – мандрує Мережею, ходить по бібліотеках, школах, буває на місцевому телебаченні.

З інтерв’ю.

– Я знаю, що ти за фахом юрист. Чому обрав саме дитячу літературу?

– Я пишу не лише твори для дітей. Я пишу і професійну літературу, маю багато наукових публікацій на юридичну тематику, а також твори для дорослої аудиторії. Проте, дитяча література – це найбільш цікавий для мене жанр. Я її люблю, бо вона щира, справжня. Діти – найвибагливіші читачі – вони не читають нецікаві книжки. Їм найважче догодити. І водночас, якщо герой сподобався, вони будуть любити його усе життя і ще своїм дітям цю любов донесуть. Людина починається з дитини. Тому дитяча література – це найважливіша з літератур. Хороша і добра книжка відкриває шлях до інших творів. І навпаки, нецікава перша книжка відбиває бажання читати. А взагалі, колись письменниця Зірка Мензатюк сказала, що немає літератури для дітей; є література для дорослих і література для всіх. Отож, дитяча література – це твори, які зрозумілі всім. Вона – про справжні цінності, спільні для дорослих і дітей.

– Якою ти, як молодий автор, бачиш українську дитячу літературу нині?

– А якою повинна бути література? Насамперед, цікавою. Бо нецікаву не читають. Дотепною. Бо читачі занудства не пробачають. Динамічною. Бо життя в наш час стрімке, наче гірські ріки. Такою повинна бути уся література. А дитяча, окрім того, повинна бути доброю, вчити любові. Бо що є важливішим, ніж любов? Я вірю, що незабаром українська література загалом, і дитяча, зокрема, розквітне. Багато цікавих молодих авторів, які, я думаю, мають хороші перспективи. Важливо їм допомогти. Ось тут справжня проблема. Автор – творча особистість. Йому потрібний професійний маркетинговий супровід. Ця ділянка в Україні на доісторичному рівні. Жоден із видавців не думає про розвиток авторів, не вкладає в це гроші. Найбільше, що вони роблять – промоцію книжок автора. Цього замало. Як наслідок, автор не може жити на гонорари, змушений займатися іншими, буденними справами, не може в повній мірі присвятити себе літературній діяльності, а тому не до кінця мірі реалізує свій потенціал. Гонорар автора зростає пропорційно до накладу книжки. Наклади зараз маленькі, бо видавці не вміють їх продавати. Для прикладу, моя книжка «Історії Чарівного лісу» розрахована на дошкільнят та молодшу школу, тобто дітей віком від 4 до 8 років. В Україні є близько трьох мільйонів таких дітей. Книжка вийшла накладом 3 тис. примірників. Тобто одна книжка на тисячу дітей. Традиційний продаж дитячої книжки розрахований на випадкового читача: хтось колись візьме цю книжку до рук і можливо купить. Відтак, конкурують обкладинки, а не тексти. Виходить, що книжку продає художник. Я хочу на власному прикладі довести, що в Україні можна продати щонайменше у десять разів більше! Запитайте мене через рік, і я розповім, як продати книжку накладом 30 тис. примірників. А зараз промовчу, аби чорт не підслухав (сміється).

– Як з’явився персонаж Слоник Дзвоник? Адже для української дитячої літератури характерні інші персонажі: кіт, заєць, лис, цап.

– Зайці, лиси і цапи та історії про них в Чарівному лісі теж є. Слоник Дзвоник – центральний, найбільший мешканець Чарівного лісу. Дзвоником він зветься, бо на хвостику має дзвоника, щоб усі чули, коли він йде, і були обережними. Це йому мама почепила, щоб комусь випадково шкоди не завдав. Він добрий і дуже милий, був трішки невпевненим, але то минуло. А от як він з’явився… народився десь поміж моїх вух!

Про книгу.

До слова варто сказати, що «Історії Чарівного лісу» –  друга книжка Володимира Читая. Її виходу передувала поява «Історії про Слоника Дзвоника» (теж видавництва «Старого Лева») та диску із записами історій. Правда, ці історії відрізняються від друкованої збірочки, але вони також про тварин – про Жабу Душечку, Чортика, Цапа Горданя. Є надія, що й ці твори вийдуть у паперовому варіанті, – дуже вже назви інтригують.

Утім повернімося до «Історій Чарівного Лісу». До книжки ввійшли чотири казки: про слоника Дзвоника, ворона Карка, черепашку Черепка, віслюка Якала. Головним героєм усіх оповідань є слоник Дзвоник, тому епізодично він з’являється майже в усіх історіях. А в першій стає справжнім героєм, оскільки рятує мурашник та його мешканців від пожежі. Завдяки цьому вчинку цей казковий персонаж усвідомлює важливу істину – любити себе, таким, яким створила природа. Попри велику вагу та незграбність чи інші тілесні вади. Бо слон ніколи не стане чаплею і навпаки. Та й навіщо? Інший, наприклад, герой «Історій» – черепашка Черепок – не любив себе через свій панцир, бо той заважав йому швидко бігати.

Дитячі книжки неможливо уявити без ілюстрацій. Якщо автор невідомий, назва та обкладинка книжки – це те, що насамперед привертає увагу покупця. Ілюстрації до Чарівного Лісу малювала Марина Шутурма. Як на мене, оформлення Чарівого Лісу відрізняється від решти дитячих книжок Старого Лева, що добре для автора та його твору. А за словами одного столичного психолога, перше враження від змісту та малюнків Історій Чарівного лісу – схоже на історії про Віні Пуха.

Головний меседж збірочки Читая – «приймати себе таким, яким ти є» – присутній майже у кожному оповіданні. Крім нього, у книжці є інші важливі теми: сирітства, безкорисливої допомоги, дружби, сміливості.

«Історії Чарівного лісу» – це книжка для молодших школярів, її варто почитати вдома вголос. Адже кожна історія Читая змушує задуматися над простими, але важливими цінностями, ще раз нагадати їх собі, щоб не зачерствіти. Мене вразила історія про ворона Карка, який став учителем. На перший погляд здається, що вона про любов до знань, книжок, дітей. Певною мірою це так (причому, якщо говорити про книжки та знання, автор робить наголос на правничих науках. Мабуть тому, що за фахом – юрист), утім сюжет цього твору насправді говорить про інше – у кожної дитини-сироти має бути сім’я. Тоді ця дитина нормально розвивається і приносить користь людям.

53.    Розкажіть про нормативність і культуру українського мовлення.

Мова і культура перебувають в одній поняттєвій площині і як духовні вартості органічно пов'язані між собою. Слово культура (від лат. cultura - догляд, освіта, розвиток) означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом своєї історії. Мова - це прояв культури. "Мова утримує в одному духовному полі національної культури усіх представників певного народу і на його території, і за її межами. Вона цементує всі явища культури, є їх концентрованим виявом"7. Плекаючи мову, дбаючи про її розвиток, оберігаючи її самобутність, ми зберігаємо національну культуру.

Культура мови - галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже пропагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діалектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами.

Культура мови невіддільна від практичної стилістики, яка досліджує і визначає оптимальність вибору тих чи інших мовних одиниць залежно від мети і ситуації мовлення.

Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

- нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

- естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

- поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

Правильність - одна з визначальних ознак культури мовлення. Мова має свої закони розвитку, які відображаються у мовних нормах. Вільно володіти мовою означає засвоїти літературні норми, які діють у мовній системі. До них належать правильна вимова звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, граматична, стилістична нормативність, написання відповідно до правописних і пунктуаційних норм.

Про деяких людей кажуть, що вони мають чуття мови. "Чуття мови" означає наявність природних, вроджених здібностей до мови, вміння відчувати правильність чи неправильність слова, вислову, граматичної форми. Це чуття можна виховати в собі тільки одним шляхом - вдосконалюючи власне мовлення.

Точність пов'язується з ясністю мислення, а також зі знанням предмета мовлення і значення слова. Уміння оформляти і виражати думки адекватно предметові або явищу дійсності зумовлюється знанням об'єктивної дійсності, постійним прагненням пізнавати реальний світ, а також знанням мови. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова повністю відповідатимуть усталеним у цей період розвитку мови їхнім лексичним значенням. Розуміння предметно-понятійної віднесеності слова, його емоційно-експресивного забарвлення, місця в стилістичній палітрі, сполучуваності з іншими словами - усе це в комплексі дає нам знання слова, вміння виокремити його з мовної системи. Точність досягається не лише на лексико-семантичному рівні, вона тісно пов'язана з граматичним (особливо синтаксичним) рівнем. Правильний словолад -це "душа ясности мови" (І. Огієнко). Треба так побудувати речення, щоб воно було зрозумілим без напруження думки. Отже, точність - це уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв'язків між членами речення.

Точність мовлення залежить від інтелектуального рівня мовця, багатства його активного словникового запасу, ерудиції, володіння логікою думки, законами її мовного вираження. Точність визначається і етикою мовця. Саме повага до співрозмовника не дозволить погано знати предмет розмови.

Точність у різних стилях мови виявляється по-різному. У науковому - це одна з найперших вимог до тексту, до вживання термінів. Недаремно деякі науки називають точними. Точність у науці - пряма, емоційно-нейтральна. Точність в офіційно-діловому стилі реалізується передусім на лексичному рівні, тобто виявляється на рівні слововживання і пов'язана з урахуванням таких мовних явищ, як багатозначність, синонімія, омонімія, паронімія. Художня точність відображає хуцожньо-образне сприйняття світу, підпорядкована певній пізнавальній та естетичній меті. Неточність у розмовному мовленні компенсує ситуація спілкування, міміка, жести.

Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об'єктивної реальної дійсності.

Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та підпорядковувати його обраній темі, а також повноту розкриття теми без пустослів'я чи багатослів'я.

Доречність. Це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення. Доречність мовлення-це врахування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (читачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень. По-іншому цю вимогу можна назвати комунікативною доцільністю. Передусім це використання належних мовних засобів, досягнення стильової відповідності. Наприклад, стандартні типові вислови-кліше доречні у діловому мовленні, але зовсім не доречні в розмовному. У наукових текстах недоречною буде експресивна, емоційно-образна лексика, адже там панують терміни, мова формул, графіків, схем і т. ін. Доречність - це і вміння вибрати форму спілкування (монолог, діалог, полілог), тон, інтонацію спілкування, намагання бути тактовним. Мовознавець Н. Бабич пропонує розкривати поняття доречність з усвідомлення значення часто вживаної сполуки "до речі": "Кожний історичний і кожний конкретний сучасний момент, кожен предмет мовлення і кожен співрозмовник вимагають нетотожних мовних засобів для свого вираження. Тому мовлення має бути гнучким, динамічним, функціонально мобільним"8. Стильова, контекстуальна, ситуаційна доречність свідчитиме про правильну мовленнєву поведінку.

Багатство, Показник багатства мовлення - великий обсяг активного словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтаксичних конструкцій. Звичайна людина використовує близько 3 тис. слів, добре освічена - 6-9 тис. слів, хоча розуміє в десять разів більше. Порівняймо: словник мови Т. Шевченка - понад 20 тис. слів. Багате мовлення

- це естетично привабливе мовлення, що відображає вміння застосувати тропи, образно-емоційну лексику, стійкі вислови, урізноманітнити мову синонімами, знання синтаксичних виражальних засобів. Мати "дар слова" означає вміти так організувати своє мовлення, щоб воно вплинуло на людину не лише змістом, а й своєю формою, чуттєвим моментом, щоб принести задоволення тим, на кого це мовлення спрямоване.

Виразність. Ця невід'ємна частина культури мовлення означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мовлення забезпечується виразністю дикції і чіткістю вимови. Великою мірою -це вміння застосовувати виражальні засоби звукового мовлення

- логічний наголос, видозміни голосу, паузи, емоційну тональність, що передає настрій, оцінку, викликає потрібне сприйняття. Технічні чинники виразності - дихання, інтонація, темп, жест, міміка. Виразність мовлення - це "душа" мовлення, засіб самовираження.

Чистота. Мова тоді буде чистою, коли буде правильно звучати, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми. Що "каламутить" і засмічує українську мову? Зайві слова, слова-паразити, які заповнюють паузи у мовленні, коли людині важко чітко висловити думку. Найчастотніші з них: ну, от, значить, там, як це, чуєш, знаєш, так сказать, типу, розумієш та ін. їх можна легко позбутися, уважно стежачи за своїм мовленням.

Недоречним є вживання діалектизмів, надмірне захоплення просторічною лексикою, канцеляризмами, запозиченнями. Вживання цих слів може бути доречним у відповідному стилі чи ситуації, а вжиті без потреби, вони роблять мову незрозумілою і важкою для сприйняття.

Не варто "пускати" у свою мову вислови жаргонні, особливо лайливі, треба поставити їм стійку перепону, основану на глибокому переконанні, що вони мають руйнівний вплив на нашу мораль і духовність. І не тільки цуратися недобрих слів самому, а не дозволяти їх вживати у твоїй присутності, адже втратиш повагу до себе. Грубі слова, що звучать в мові людини, можуть засвідчити лише одне: ти повівся не з тим.

Чистота мовлення - це відсутність суржику

Суржик означає штучно змішану, нечисту мову, гібрид української і російської мов, що, безперечно, є загрозою для існування рідної мови, соціальним злом. Назва сучасного терміна метафорична, адже первісне значення словасуржик - суміш зерна різних злаків і борошно з такої суміші, яке було невисоким за якістю і вживалося у важкі голодні роки. Примітно, що аналогічне мовне явище (суміш білоруської і російської мов) є в Білорусі. Воно має назву трасянка, так називали неякісний корм для худоби, в який до сіна додають ("натрушують") солому. Спільне одне - ці змішані субмови є низьковартісними.

На жаль, суржик - давнє явище. Ще наприкінці ХІХ-ХХ ст. звучало застереження інтелігенції щодо поширення цієї скаліченої мови Україною як "збитку і згуби слов'янського добра". Характеристики суржику - лише негативні: "мішана й ламана мова", "мовний покруч", "здеградована під тиском русифікації форма українського мовлення", "мовний безлад", "низька мова", "напівмовність", "кровозмісне дитя двомовності", "бур'ян". Причинами такого всеохопного впливу однієї мови на іншу науковці вважають цілеспрямовану мовно-культурну політику, тобто мовний тиск однієї мови на іншу, а також велику зовнішню подібність і тісну спорідненість лексичного складу й граматичної системи української і російської мов9. Наприкінці XX ст. українські мовознавці, відчувши загрозу тотального розмивання норм української літературної мови, розпочали рішучу боротьбу проти наступу суржику. Б. Антоненко-Давидович, Є. Чак, О. Сербенська, С. Караванський, О . Пономарів, М. Лесюк у своїх працях подали практичні поради щодо правильного слововживання, розподіляючи їх за мовними рівнями та сферами функціонування, створили реєстри ненормативних слів і словосполучень і їх правильних відповідників. Промовиста назва одного з посібників "Антисуржик" за загальною редакцією О. Сербенської свідчила про активне протистояння зросійщенню, занечищенню рідної мови.

Суржик охоплює всі мовні рівні. Особливо потерпає від нього усне українське мовлення, а отже, вимова слів. Мовознавець Л. Масенко зазначає, що 90 % лексики цієї змішаної мови становлять російські слова, які, однак, вимовляють по-українськи. М. Лесюк зауважує, що така цифра більше стосується мовлення східних українців, у Галичині ступінь ураження може становити лише 30-40 % ,0. На фонетичному рівні ці "непрохані гості" відрізняються від автентичних українських своїм звучанням (ноль,регістратура, двойка.хожу, сижу замість нуль, реєстратура, двійка, ходжу, сиджу), запозиченим наголосом (одинадцять, чотирнадцять, новий, восємдесят замість одинадцять, чотирнадцять, новий, вісімдесят), порушують словотворчі закони (ан-глічанка, лікарство, зварщик, осінню, весноюзамість англійка, ліки, зварювальник, восени, навесні), мають російські граматичні форми (у продажі, два студента, по дорозі замість у продажу, два студенти, дорогою). Надзвичайно багато лексичних кальок, напр.: не дивлячись на, фамілія, учбовий, рахую, на рахунок, любий замість незважаючи на, прізвище, навчальний, вважаю, щодо, будь-який. Інколи мовець і не підозрює про своє ураження суржиком, хоч і послуговується ним тривалий час (всьо, здача, тоже, все рівно, куда, сюда, туда замість все, решта, теж, все одно, куди, сюди, туди). Але частіше - це ознака байдужості, адже той, хто промовляє слова вроді, вообще, mina, ладно, ужас, кашмар, прівєтік, добре знає, що це неправильно. "То як маємо трактувати наш суржик? - наголошує О. Сербенська. - Не як нашу вину, а як нашу органічну слабість, хворобу, яку треба лікувати. Нашою виною, моральною хибою є хіба загальне лінивство, крутійство та лизунство (1. Франко) і, як неодноразово підкреслював 1. Огієнко, небажання пильно й ненастанно вчитися рідної мови, невизнання того, що існує складна наука рідної мови"".

Потрібно усвідомити, що розмовляти суржиком - це ознака мов-леннєво-мисленнєвого примітивізму, неосвіченості, провінційності, байдужості до своєї мовної поведінки, а отже, неповаги до української мови, свідчення неможливості професійного зростання.

До виділених комунікативних ознак можна додати й інші, що свідчать про високий рівень культури, бездоганність і зразковість мовлення, уміння використовувати дар слова з усією повнотою: достатність, стислість, чіткість, нестандартність, емоційність, різноманітність, внутрішня істинність, вагомість, щирість та ін.

Ставлення до мови, потреба розвивати культуру мовлення формується передусім в сім'ї. Батьки закладають найпевніші основи поваги й любові до рідного слова. Школа додає теоретичних знань і практики, а далі у рамках суспільних впливів, культурного оточення, навчання, засобів масової інформації приходить досвід користування словом, збагачується лексика, поліпшується чистота мовлення. Але за однієї умови - подолання лінощів і бажання наполегливо працювати над своєю особистістю.

Мовна характеристика - невід'ємна частина індивідуальної характеристики людини, віддзеркалення її загальної культури. Рівень мовної культури людини свідчить про її духовність чи бездуховність, інтелект чи невігластво, повно-чи меншовартість. Володіння культурою мовлення - важлива умова успіху у навчанні, праці, складова психології бізнесу. Високу культуру мовлення можна вважати найбільш надійною опорою та рекомендацією для фахового зростання.

Усі шляхи підвищення особистої культури мовлення передбачають тільки наполегливу і самовіддану працю. їх можна визначити як тверді принципи і як звичайні практичні поради:

o свідомо і відповідально ставитися до слова;

o стежити за своїм мовленням, аналізувати його, контролювати слововживання, у разі потреби перевіряти за відповідним словником. Навчитися чути себе, таким чином виробляти чуття правильного мовлення;

o створити настанову на оволодіння нормами української літературної мови, на удосконалення знань. Для цього звертатися до правопису, посібників, довідників, учитися самостійно, стежити за змінами норм;

o читати художню літературу - джерело збагачення мовлення, записувати цікаві думки майстрів слова, вчити напам'ять афоризми, вірші. Таким чином можна збагатити лексичний запас, пізнати красу і силу слова, його змістові тонкощі, набути досвіду образно-стилістичного слововживання. Так проникають у скарби мови, шліфують стиль, підвищують словесно-естетичний рівень;

" оволодівати жанрами функціональних стилів. Потрібно однаково добре вміти написати вітальну листівку, заяву, доручення, лист для електронної пошти, підготувати науковий реферат чи публічний виступ та ін.;

© активно пізнавати світ, культуру, розвивати здібності до наук -це підвищує інтелектуальний рівень особистості і віддзеркалюється у мовленні;

o удосконалювати фахове мовлення. Для цього читати фахову літературу (наукові статті, фахові газети і журнали), постійно користуватися спеціальними енциклопедичними і термінологічними словниками, набувати практики публічних виступів із фахової тематики (використовувати нагоду виступити з рефератом чи з доповіддю на студентській науковій конференції*);

o прислухатися до живого слова високих авторитетів на сцені, на трибуні, за кафедрою, у храмі та в інших сферах і наслідувати найкращі зразки;

o не піддаватися впливам "модних" тенденцій, аби прикрасити мовлення екзотичним чужомовним словом, "демократизувати" жаргонізмом; уникати мовної агресії;

o намагатися не впадати в крайнощі - не бути ні сором'язливим маломовним мовчуном, ні велемовним самовпевненим балакуном, а говорити тільки тоді, коли є що сказати.

Праця над своїм мовленням викликає повагу і, без сумніву, дає результати. Шляхів вдосконалення є безліч, а процес триває усе життя.

54.    Поясніть доцільність використання міміки і жестів при читанні художніх творів на прикладах за власним вибором.

(Снігова королева)

Міміка допомагає нам краще зрозуміти співрозмовника, розібратися, що він відчуває. Так, підняті брови, широко розкриті очі, опущені вниз кінчики губ, привідкритий рот є свідченням з здивованості; сум відображають зведені брови, злегка опущені кутики губ.

 Для кожного важливо вміти «розшифровувати», «зрозуміти» міміку співрозмовника.

 Щоб міміка була виразною, систематично слід промовляти перед дзеркалом кілька різноманітних по емоційності (сумні, веселі, смішні, трагічні) фрази. Слідкувати за тим, як змінюється міміка і чи передає вона відповідну емоцію.

 Багато може сказати і жестикуляція співрозмовника.

 Ми навіть і не уявляємо, скільки різноманітних жестів використовує людина про спілкуванні, як часто супроводжує ними своє мовлення. Ось що дивно. Мовленню вчать з дитинства, а жести засвоюються природним шляхом, і хоча ніхто наперед не пояснює їх значення, співрозмовники правильно розуміють і використовують їх. Напевно, пояснюється це тим, що жест використовується частіше не сам по собі, а супроводжує слово, іноді уточнює його. Жест не лише уточнює думку, оживляє її, айв поєднанні зі словами посилює її емоційне звучання, сприяє кращому сприйняттю висловленого. Та жестами слід користуватися обережно, вони повинні відповідати суті висловленої думки.

55.    Проаналізуйте на прикладі фольклорних творів засоби логіко-емоційної виразності читання.

У процесі навчання учнів виразного читання необхідно постійно пам’ятати

і наголошувати на цьому учням, що, читаючи, слід відтворювати не просто

слова тексту, а його думки, логічний зміст. Для цього необхідно

оволодіти засобами логіко-емоційної виразності читання.

Засоби логічної виразності читання – це сукупність компонентів, без

осмислення і врахування яких неможливо передати логічного та емоційного

(внутрішнього, психологічного) змісту мовлення.

Компоненти виразності читання:

1.     Паузи, їх функціональні різновиди і тривалість.

2.     Логічні наголоси (тактові і головні).

3.     Мелодика та її основні ходи.

4.     Темп.

5. Пози, міміка, жести.

Будь-яка думка, власна чи чужа, може бути виражена і сприйнята

правильно, коли мовець правильно використає всі компоненти мови

(фонетичні, лексичні) та інтонація (Інтонація – це і є органічна єдність

пауз, логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, ритму й

голосового тембру.

Дійсно, як би досконало не було складено, написано виступ, бесіда,

оповідання, яке якщо вони не будуть передані з відповідною інтонацією,

то старання виявляться марними, даремними.

Інтонація само собою не існує, а взаємодіє з логіко-емоційним змістом і

лексико-граматичною будовою речення.

Мовлення охоплює процес безпосередньої дії мови як усної, так і писемної.

 Треба розуміти, що під поняттям «засоби логіко – емоційної виразності читання» сукупність органічно пов'язаних між собою компонентів виразності без осмислення і врахування яких, неможливо передати логічного та емоційного (внутрішнього, психологічного) змісту мовлення. До таких компонентів належать:

 1.    Паузи ( синтаксичні, логічні, психологічні, віршовані, фізіологічні).

 2.    Змістова та емоційна функція логічно наголошених слів.

 3.    Мелодика та її основні ходи (зміни ).

 4.    Видозміни темпу читання.

 5.    Невербальні засоби виразності ( поза, жести, міміка ).

Кожне осмислення думки, власної або чужої, може бути правильно виражене і так само сприйняте слухачами лише в тому разі, коли читець (мовець) правильно використає всі компоненти мови (системи її звуків, складобудови, словесного наголосу) та інтонації (органічної єдності пауз, логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, режиму й голосового тембру).

Важливу роль і процесі мовлення відіграє інтонація. Вона набуває, насамперед, виняткового значення у передачі змісту висловлювання, його найтонших відтінків, є своєрідним засобом трансформації смислових взаємозв'язків мовних елементів в межах розповіді, розкриває суб'єктивне ставлення мовця до предмета висловлюваної думки, до співрозмовника, до фактів навколишньої дійсності.

 Складові частини інтонації, які сприяють оформленню смислу висловлювання та його емоційно – вольових відтінків, – пауза, темп, мелодика, логічні наголоси. Оволодіти цими засобами інтонації складно, але необхідно. Вміти чітко, виразно висловлювати свою думку – це також і вміти чітко мислити.

 Паузи – це один з найважливіших елементів інтонації. Паузи – це не нулі в усній мові, а своєрідні комунікативні одиниці, що несуть відповідне навантаження: членують мовний потік на синтаксичні відрізки, речення, словосполучення, слова.

 Паузами називаємо зупинки між мовними тактами, окремими словами відповідно до змісту тексту, до почуттів, виражених у ньому, та до закладеної в нього ідеї. Прийнято поділяти паузи на синтаксичні, логічні, психологічні, віршовані та фізіологічні.

Мелодика є одним з основних засобів відтворення логіко-емоційного змісту тексту під час читання. Якщо паузи вказують на зупинки, зумовлені змістом, а логічні наголоси - безпосередньо на зміст і почуття, то мелодика їх відтворює.

У мовних тактах найвиразніше мелодичні зміни позначаються на логічних наголосах. Кожен з них у фразі має свій логічний наголос -головне щодо змісту слова. Мелодика ж наділяє це слово найрізноманітнішими відтінками наших почуттів : звеличенням чи приниженням, схваленням чи засудженням, любов'ю чи ненавистю, повагою чи зневагою тощо. Таким чином, кожен мовний такт - це окремий мелодично оформлений малюнок. І чим більше у фразі таких малюнків, тим багатша і складніша мелодика. А звідси й правило: щоб не помилитися у визначенні загальної мелодики фрази, яка складається з кількох мовних тактів, слід встановити її в кожному мовному такті зокрема, але єдності з загальним тоном, зовнішнім і внутрішнім змістом фрази.

 Усі мелодичні зміни основного тону, що сприймається на слух, передаємо відносними поняттями: підвищено (позначається стрілочкою спрямованою вверх над логічно виділеним словом ( ) ) ;

 пониження ( позначається стрілочкою, спрямованою вниз над логічно виділеним словом ( ) ) і монотон, (однотон ) (позначається стрілочкою в горизонтальному положенні над логічно виділеним словом ( )). Наприклад:

Інтонація – невід'ємна риса звукової мови. У сукупності з іншими ознаками мовлення (поза, жести, міміка), інтонація виконує важливі функції, служить засобом комунікації. Практичне засвоєння учнями таких важливих компонентів інтонації, як паузи, мелодика темп, логічні наголоси, поза, жести, міміка, є запорукою осмислення учнями нашого мовлення, усвідомлення виразності рідної мови.

56.    Поясніть специфіку читання творів поетичних жанрів на прикладі поезій М.Рильського.

Працювати над віршем, не слід забувати, що об’єкт аналізу – поетичний твір. У нього особлива форма, що зумовлює використання специфічних прийомів роботи над ним. Йому притаманні більша, ніж в оповіданнях, образність, своєрідна синтаксична будова речень, лаконічне змалювання образів. Це змушує вчителя бути особливо пильним до пояснень окремих слів і виразів, тлумачення смислу речень/

Як і інші поетичні твори, сюжетні вірші не позбавлені емоційного авторського ставлення до героя поезії чи об’єкта зображення. Відношення автора до описуваних подій наявна в кожному епічному вірші. Вони виявляється в осуді чи схваленні дій героїв. На неї слід орієнтуватися у визначенні провідної думки твору. У віршах для учнів молодших класів ставлення автора до зображуваного часто висловлюється побажаннями, рекомендаціями, адресованими всім, хто читає.

57.    Розкажіть про функціональні особливості логічного наголосу на прикладі улюбленого поетичного твору.

За функціональними особливостями розрізняють тактовий і головний логічний наголос.

Тактовий – логічний наголос, який діє тільки в межах одного мовного такту й виділяє в ньому тільки одне слово, що підпорядковує собі всі інші і є виразником змісту всього речення. Таким чином, у кожному мовному такті логічний наголос указує на тільки одне найважливіше за змістом слово. У фразі стільки логічно наголошених слів, скільки в ньому мовних тактів. Головний логічний наголос – той, який діє в межах усієї фрази, усіх мовних тактів і в єдності за спадною мелодикою виділяє одне слово серед уже виділених і ним завершує зміст даної фрази. (//) Головний логічний наголос диктується контекстом, зв’язком речень між собою й може припадати на наголошене слово у будь-якому мовному такті фрази. Вимова логічно наголошених слів може бути підкреслено уповільненою або прискореною, мати різну модифікацію голосу, часу й сили звучання.

Логічні наголоси є наступним компонентом засобів логіко – емоційної виразності читання. Логічним називається такий наголос, яким виділяються основні слова, за допомогою яких виражається зміст у складі всієї фрази.

 Так, джерелом формування інформативно – змістовних вмінь є усвідомлення  того факту, що у кожному реченні є важливі для вираження думки слова, які треба виділяти більшою силою голосу, оскільки вони несуть нову інформацію про предмет мовлення : з'ясовують, що відбулося з предметом, який він є, чому саме.

Під час читання нарису « Січень», уявлення про головне слово в реченні дещо поширюємо : залежно від того, що ми хочемо підкреслити, найважливішим словом може бути майже кожне з тих, що є в реченні. Наприклад : Тепер січень усюди господар.( тепер, а не раніше);

 Тепер січень усюди господар. ( січень, а не якийсь інший місяць);

 Тепер січень усюди господар. ( усюди, а не в якомусь іншому місці); Тепер січень усюди господар. ( панує один).

 На цьому ж тексті студенти вправляються самостійно, виконуючи такі завдання:

 а)у реченні Риба вглиб зимувати пішла виділити кожне слово і пояснити як змінюється зміст цієї фрази ;

 б)речення Жаби під корчі позабивалися прочитати так, щоб слухачі зрозуміли, що саме жаби, а не риби й не раки позабивалися під корчі; прочитати так, щоб підкреслити, що жаби позабиралися під корчі, а не під каміння і не в очерет.

58.    Поясніть поняття партитури художнього тексту. Проілюструйте прикладами.

Приклад розписаної партитури вірша

Для досягнення виразності в читанні поетичного тексту ефективним прийомом є складання художньої партитури вірша.

Партитура художнього тексту – це графічне відтворення звучання художнього твору. Складаючи партитуру, позначають паузи, наголоси, підвищення й зниження тону, інтонаційні переломи тощо. Партитурні позначки допоможуть учителеві в процесі навчання учнів, особливо коли треба показати, як здійснити інтонаційну фігуру, що не визначена розділовим знаком. Скласти партитуру – означає розмітити текст умовними позначками, які допомагають уникнути логічних помилок у процесі повторних читань.

Складання партитури розпочинається із розчленування тексту на частини, періоди, ланки, мовні такти.

Реєстр основних партитурних знаків:

Знак	Значення
весна	пряма лінія під словом – для позначення логічного наголосу
/	коротка пауза
//	середня пауза
///	довга пауза
↑	підвищення тону
→	рівний тон
↓	зниження тону
засумувала	пунктир під словом (словами) – для позначення уповільнення вимови
∩	лігатура вгорі між словами – для зв’язки слів, вимовлених на одному диханні
{ «Я твій!..» }	фігурні дужки вказують на зміну адресата

-

Складання партитури виразного читання (подальше усвідомлення тексту на основі емоційно-образного аналізу в поєднанні із розбором мовних і композиційних засобів).
• Визначають головну думку (різкі зміни в природі).
• Знаходження логічного центру для тексту в цілому — ще вчора, сьогодні ж (двома горизонтальними), а також слів, що їх пояснюють, — гріло, зеленіло, гомонів, сріблястим оксамитом, жалісливо плаче, не той мов світ (однією горизонтальною).
• Ставлять паузи — в кінці речення, на синтагмах та розділових знаках (позначаємо — │,││).
• Відтворюють мелодику читання залежно від місця логічного наголосу: ↗ — підвищення голосу, ↘ — пониження голосу, ↗↘ — підвищення і зниження.
• З'ясовують інтонацію читання відповідно до змісту і структури вірша:
• І частина — відчуваються теплі нотки, бо все ще в русі, в дії («сонечко так гріло»).
II частина — змінюється настрій поета — трохи сумно, бо зовсім затихла природа.
Наводимо партитуру (розбивку) читання тексту:

Складання партитури (розбивки) тексту для виразного читання
• Головна думка вірша — хліб для людей, людське надбання.
• Логічний центр — не кидайсь, не грайсь (двома горизонтальними позначаємо); слова, що пов'язані із попередніми за смислом, — дід, життя несе; людський, людські,, вселюдському (однією горизонтальною).
• Паузи (граматичні та синтагматичні).
• Додаткові наголоси в логічних ланках, позначених паузами (___, _ _ _).
• Інтонація: повчально, повільно, пояснюючи; — 1, 2 строфи; слова автора (3, 4 строфи) — повільно, розповідним тоном.

59.    Розкажіть про найуживаніші тропи, їх значення в мовленні. Відповідь проілюструйте прикладами з художньої літератури.

Троп (грец. τρόπος — «зворот») — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми» (Олександр Потебня).

Найпростіший приклад тропа — порівняння:

Неначе цвяшок в серце вбитий,

Оту Марину я ношу.

Тарас Шевченко.

Мета́фора (грец. metaphora — перенесення) — один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастним порівнянням, тому посідає синтаксичне місце, призначене для предиката («факіл неба цвіте глечиками хмар» — Василь Голобородько).

Метафора - це перенесення назви з одних предметів, явищ, дій, ознак на інші на основі подібності між ними. Наприклад: вушко чашки, голівка часнику, ріка спогадів, вогонь почуттів, час біжить, сонце усміхається, ліс спить 

Епі́тет (грец. ἐπίθετον — «прикладений, доданий») — визначення при слові, що впливає на його виразність.

Епітет — це слово чи словосполучення, завдяки особливій ​​функції в тексті, допомагає слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмету або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає до тексту певної мальовничості, насиченості.

Вживається переважно в поезії, прозі.

Як епітет переважно вживаються прикметники (Д. Чередниченко: «Покличу тебе до зеленого шлюбу»), переводячи свої другорядні лексичні значення на основні, чим вони різняться від звичайних означень («зелений листок»). Крім оригінальних епітетів, винайдених автором (Олег Ольжич: «скам'янілі дні»), у художніх творах з'являються і постійні епітети або літературного походження (Я. Щоголів «сонце золоте»), або фольклорного («ясні зорі, тихі води»).

У ролі епітета можуть бути й інші частини мови, зокрема іменник (Ю. Липа «…світ — жіночість незрівнянна»), зумовлюючи процес метафоризації епітета.

Гіпе́рбола (грец. hyperbole — перебільшення) — вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності і підкреслення сказаної думки. Наприклад: «я казав це тисячу разів» або «височенний як дуб».

60.    Розкажіть про інтонацію як мовленнєве явище на слуховому рівні сприймання. Відповідь проілюструйте прикладами з літератури для дітей.

Інтонація виконує в мові не лише смислорозрізнювальну функцію, а і художньо-естетичну, бо у текст за допомогою інтонації вносяться різні смислові емоційні відтінки, виявляючи той душевний стан, у якому перебуває промовець. Завдання інтонації - різними засобами відтворювати почуття, настрої і наміри людей. 
Інтонація - складне явище, вона має такі компоненти: тон голосу, сила і інтенсивність голосу, тембр, темп.
Тон голосу - це висота голосних і дзвінких приголосних звуків. В результаті коливання голосових зв'язок виникає основний тон звуку, найважливіший компонент мовної інтонації
За допомогою зміни тону утворюється мелодійний малюнок мови. Дуже низький або дуже високий тон не прикрашає мову, тому слід визначити діапазон свого голосу і намагатися зробити його тональність різноманітною.
Інтенсивність звучання голосу залежить від напруги і амплітуди коливання голосових зв'язок. Розрізняють такі рівні інтенсивності звучання голосу: низький, середній, високий. 
Темп мови - це швидкість вимови мовних елементів. Нормальний темп мови людини - близько 120 слів за хвилину. Темп мови може змінюватися, це залежить від змісту промови, емоційного стану, життєвої ситуації. Почуття захопленості, радості, гніву прискорює темп мови, а інертність, байдужість, пригніченість уповільнюють його.
Тембр голосу - це додаткове, артикуляційно-акустичне забарвлення голосу, його колорит.
При вимові відбувається напруженість органів мови, при якому утворюються основний тон и обертони, тобто додаткові тони, що надають основному тону особливий відтінок, особливу забарвленість, тому тембр називають барвою голосу.
За тембром голосу установлюють його тип: бас, баритон, тенор, сопрано, колоратурне сопрано та ін.
Пауза - це тимчасова зупинка звучання, під час якої мовні органи не артикулюють і яка розриває мову. Пауза - це мовчання. Але і мовчання може бути виразним і значним. 


Розглянемо значення інтонації на прикладі казки «Руковичка»
Наприклад:
Тон голосу :слова мишки, жабки, зайчика , лисички ми будемо читати  високим тоном, а слова кабана, вовка та медведя—низьким. 
Інтенсивність звучання 
Тихо  ми будемо читати розповідні неокличні речення. Наприклад: ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку.
Голосніше ми будемо читати спонукальні та окличні речення: Тут я буду жити! Пусти й мене!
Темп мови:Коли це жабка плигає та й питає:
— А хто-хто в цій рукавичці?
Перше речення ми будемо читати повільніше, а друге швидше. 
Тембр голосу у цій казці відіграє дуже велике значення, адже ми імітуємо голоси звірів. Наприклад: голос мишки буде писклявим, тонким, а у ведмедя — низьким та грубим.
Паузи теж відіграють роль. Наприклад, потрібно зробити паузу між словами автора та репліками звірів.

Тема - єдність значень окремих елементів твору.  Це деяка установка, якій підкорені всі елементи твору, деякий намір, що реалізується у тексті. Таким чином, говорячи про тему твору як феномен художнього творіння будемо мати на увазі все те, що стало предметом авторського інтересу, осмислення та оцінок. Між темою й ідеєю у великих творах немає щільного зв'язку, тема перевтілюється в ідею вирішення.
Ідея художнього твору - основна думка, висвітленню якої автор підпорядковує всі змальовані ним картини й образи. Це той загальний висновок, який логічно випливає з  усього зображеного в художньому творі. Скільки б ми не вивчали компоненти художнього твору разом чи по одному, неможливо зрозуміти їх значення без усвідомлення загального ідейного спрямування. Ідея сприймається читачем насамперед через переживання, яке примушує його замислюватись над зображенням, що приводить до усвідомлення думок, закладених автором у його творі. Ідею художнього твору правильно і повно можна визначити лише тоді, коли буде глибоко осмислене все, зображене у творі, передовсім, сюжетні особливості, конфлікт, образна система.
Часто найважливіші моменти змісту розкриваються у проблематиці твору, яка у кожного письменника є своєрідною, індивідуальною. Проблема - це питання, напрямок і хід осмислення теми. Авторське осмислення образного матеріалу - це єдність "проблеми" (процесу осмислення) та "ідеї" (наслідку осмислення).
Своєрідність проблематики є візитною карткою митця, бо немає двох видатних письменників, твори яких мали б тотожну проблематику. Центральна проблема твору часто є організуючою основою, що проходить крізь всі елементи художнього цілого.
Форма твору - сукупність художніх засобів та прийомів, в яких реалізується художній зміст, за допомогою яких внутрішньо та зовнішньо організується твір. Міра таланту автора, його світогляд, темперамент, відібраний для зображення життєвий матеріал, смаки та уподобання письменника обумовлюють форму твору. Форма робить художній зміст безпосередньо сприйнятим.